Жестова мова — це вид спеціального письма, який дає змогу позначати цілі слова, а також літери алфавіту певними жестами. Жестову мову для обміну інформацією використовують як люди з вадами голосових зв'язок та слуху, так і люди без таких вад. Відповідно розрізняють: а) жестова мова для людей без вад органів мовлення (наприклад, в австралійських племенах вдови після смерті чоловіків рік розмовляють лише жестовою мовою); б) жестова мова для людей з вадами органів мовлення — глухих чи слабкочуючих (таких людей за наявними даними від 0,4 до 1,5 %). Жестова мова за своїми можливостями не поступається звуковим мовам, хоча соціально має нижчий статус
Історія виникнення
Згідно з гіпотезою американського дослідника історії походження мови Г. Хьюза, запропонованій у 1973 р., звуковій мові людей передувала жестова мова, яка почала спонтанно виникати 3 млн років до н. е. Потім мова жестів стала доповнюватися мовою 20 або 40 звуків. Лише за 100 тис. років до н. е. мова звуків остаточно витіснила мову жестів. Посилено розвиватися звукова мова почала лише останні 100…40 тис. років до н. е.[2] Сучасні жестові мови розвинулися через різні обставини. Зокрема в Середньовіччі доволі поширеними були монастирські жестові мови, що використовувалися ченцями в періоди обмеження голосового спілкування. З XVIII ст. розпочався особливий розвиток жестової мови, та її поширення в світі. Тут слід відмітити діяльність абата де л'Епє, котрий ставши основоположником сурдопедагогіки посприяв поширенню та популяризації мови жестів.
Хоча жестові мови з'явилися, в серед глухих людей поряд із розмовними мовами, вони не пов'язані ними та мають різні граматичні структури в своїй основі. В залежності від виникнення цих мов вони мають власні особливості та походження.
В Україні жестова мова існує близько двох століть, тобто, з того часу, як з'явилися перші осередки, громади глухих і відповідно спеціальні школи для глухих дітей (Львівська школа для глухих дітей була відкрита у 1830 році, Одеська — у 1843 році)[3].
Класифікація жестових мов
Жестові мови можна класифікувати за різними параметрами. За основним контингентом, осіб що користуються ними можна розділити на мови тих хто чує і мови глухих; з функціональної точки зору — на допоміжні та основні мови. За ступенем автономності від звукових мов вони утворюють багатовимірну шкалу; на одному її полюсі розташовуються мови, структура яких ніяк не пов'язана зі звуковими мовами, а на іншому — ті, що цілком ґрунтуються на якійсь звуковій мові і по суті, як і друкований текст, являють собою просто перекодування звукової мови. Жестові мови чуючих майже завжди мають допоміжний характер і використовуються поряд зі звуковими. Описано вони надзвичайно поверхнево, хоча в недавньому минулому в багатьох суспільствах були розвинені дуже добре і використовувалися при ритуальному мовчанні, при комунікації на значній відстані, при необхідності дотримання тиші на полюванні і в подібних ситуаціях. Ступінь їх автономності від звукових мов і спектр виражальних можливостей багато в чому залежали від їх місця в культурі відповідних народів. Ймовірно, найбільш розвинені мови жестів існували в аборигенів Австралії[4].
Объяснение:
Для того, чтобы доказать, что в почве содержится воздух, необходимо поместить небольшое количество почвы в воду. Постепенно на поверхность воды начнут подниматься пузырьки, что доказывает наличие воздуха в почве.
Теперь поместите почву в воду, перемешайте ее и оставите на некоторый период времени. Возьмите помутневшую воду и капните на стекло, если это стеклышко нагреть, то на нем останется белый налет, который свидетельствует о наличии солей в почве. Теперь посмотрите на сосуд с водой и почвой, вы можете наблюдать, что на дно опустился песок, на него опустилась глина, а на глине отложился перегной.
Источник: https://travelask.ru/questions/86287-kak-dokazat-chto-v-pochve-est-vozduh-voda-peregnoy-pesok-i-g
ГРЕГОР ЗАМЗА — герой рассказа Ф.Кафки «Превращение» (1915). Однажды утром, проснувшись после беспокойного сна, Г.З. обнаруживает, что он превратился в страшное насекомое. Раньше он был коммивояжером, своим заработком старался родителям, увязшим в долгах, и сестре. Вечно он торопился с поезда на поезд в погоне за выгодными заказами. Однако шеф подозревал его в недостаточной добросовестности, поскольку имел твердое убеждение, что все люди ленивы. Превращение оказывается лишь полным воплощением того состояния, в котором давно находился Г.З.: теперь его внешний облик вполне соответствует той жизни, которую он вел, ведь забота о семье вытеснила все его другие интересы, и ему приходилось жить, как суетливому и бес насекомому.
Превратившись в насекомое, Г.З. постигает истины, которые раньше не мог понять из-за тяжелых семейных условий и изнуряющей работы. Раньше он считал, что его жертвы не напрасны; теперь все иллюзии рушатся. Он обнаруживает, что семья может без него обойтись, что родные люди, и прежде не отличавшиеся вниманием к нему, едва сдерживают отвращение. В ответ меняется и Г.З.: «он почти не удивлялся тому, что в последнее время стал относиться к другим не очень-то чутко; прежде эта чуткость была его гордостью». Однажды Г.З. узнает, что семья хочет избавиться от него. Он видит, что продолжать жить невозможно, и решает умереть.
Образ Г.З. находится в ряду зооморфных образов Ф.Кафки — это шакалы («Шакалы и арабы»), собака-философ («Исследования одной собаки»), лошадь («Сельский врач») и др. У Кафки нет четкой границы между человеком и животным: люди могут стать животными, а животные — людьми.
Смерть Г.З. поднимает его над враждебным ему миром: познав самого себя, он по крайней мере понимает невыносимость своего положения. Превращение в насекомое служит, с одной стороны, приговором, вынесенным герою рассказа, но, с другой — морально оправдывает и трагически его возвышает. Отчуждение Г.З., возникшее внутри семьи и потому имеющее характер всеобщности, передает черты личной ситуации Ф.Кафки, который писал: «Я живу в своей семье более чужим, чем самый чужой». Страшная метафора превращения Г.З. воплощена через показ будничного и обыденного поведения героя, но за ним открывается глубокий и многозначный смысл.
Объяснение: