ПРИЗНАКИ ЯДОВИТЫХ РАСТЕНИЙ Один из признаков — запах: болиголов пахнет мышами. Ядовиты все части растения, особенно плоды. После отравления смерть наступает от удушья. Среди сорняков могут встретиться и другие ядовитые растения: переступень белый (бриония), паслен сладко-горький, куколь, молочай, чистотел большой, содержащий ядовитый млечный сок желтоватого оттенка, белена, ядовитое вещество которой действует на мозг. Люди, отравившиеся беленой, приходят в буйное состояние. Отсюда выражения «белены объелся», «взбеленился». Среди культивируемых растений также есть ядовитые. Особенно следует отметить мак снотворный и декоративное растение аконит (борец). У мака ядовиты плоды - коробочки, содержащие млечный сок, у аконита - ядовиты корни. В субтропиках и тропиках еще больше ядовитых растений. Опишем лишь некоторые из них. В Средиземноморье растет вечнозеленый ядовитый кустарник - олеандр. Разводится он как декоративное растение на Черноморском побережье Кавказа и как комнатное - чуть севернее. Все части олеандра ядовиты. Известны случаи отравления водой, в которую упали листья и цветки олеандра. Отравлялись люди, пившие из сосудов, закрытых пробками из древесины олеандра, отравлялись дичью, поджаренной на вертелах из олеандра. В Северной Америке встречается кустарник сумах ядовитый. Это очень ядовитое растение - у некоторых людей даже простое прикосновение к нему вызывает отравление. В приключенческой литературе нередко упоминается страшный яд кураре, которым индейцы Южной Америки отравляли свои стрелы. Яд вызывает паралич и смерть от остановки дыхания. Кураре представляет собой смесь сгущенных экстрактов из южноамериканских растений рода стрихнос. К роду стрихнос относится и чилибуха - ядовитое растение тропических лесов Азии и Северной Австралии. Еще в веке существовало представление, что где-то в южных странах растет чрезвычайно ядовитое дерево анчар. А. С. Пушкин написал о нем стихотворение «Анчар». Вы помните эти строки? В пустыне чахлой и скупой, На почве, зноем раскаленной, Анчар, как грозный часовой, Стоит - один во всей вселенной. Природа жаждущих степей Его в день гнева породила И зелень мертвую ветвей, И корни ядом напоила. Но на самом деле это растение далеко не так ядовито. Анчар- очень высокое (до 40 м) дерево. Растет он на островах Ява и Калимантан. Ядовит в анчаре млечный сок, но отравляющее действие его слабое. Поэтому для отравления стрел к соку анчара прибавляли яды других растений, действующие сильнее. Во времена Пушкина ботаники представляли себе анчар именно так, как описал его великий поэт. Подобное представление об анчаре возникло потому, что на Яве действительно есть «долина смерти» и пребывание в ней опасно для человека, но анчар тут ни при чем: все живое в этой долине убивает выделяющийся из горных трещин углекислый газ.
Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток. Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені.
Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу гаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.
