Григорій Сковорода-перший у своєму роді кочуючий філософ, поет, педагог і байкар російсько-українського походження вписав величезний внесок у східнослов'янську культуру. Людина заслужила називатися винятковим мудрецем Російської імперії. Варто відзначити, що Григорій є заключним етапом патріархату козацького бароко і основоположником слов'янської духовної філософії.
Григорій Савич Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року в околотці Полтави в сотому селищі Чорнухи Київської губернії. Наш герой був молодшим в сім'ї. Вважається сином козака Савки Сковорода і Пелагеї Степанівни.
Про початковий етап життя Григорія не залишилося дійсно вірної інформації. Побутував переказ, що розповідає про любов молодого козака до навчання. Якщо вірити сказанню то, пізніше, як батько хлопчика застосував фізичну силу до нього за втрачену на рівнині вівцю, шістнадцятирічний Григорій залишив рідне селище. Але більш правдивою вважається варіант, згідно з яким Григорій і його брат Степан пустилися в дорогу по покаранню батька гризти граніт науки у зв'язку з поганою обстановкою для малоземельного козацтва.
На превеликий жаль Академію Григорії так і не закінчив. Але на прохання новгородського єпископа вирушив до Глухова з Трійцею музикантів восени 1741 року. На місці Григорію належало пройти відбір, що він і зробив. Після чого був посланий на придворний співочий ансамбль в місто на Неві минаючи Москву (так як в ній було радість з нагоди вступу на трон Катерини Другої) в якості придворного співака. Де Григорія стає гучною персоною і поселяється в Санкт-Петербурзі і Москві. Робота при дворі дала йому впізнаваність і безліч корисних знайомств.
Даний етап його життя є переломним. Після чого він починає подорожувати по містах Батьківщини і за кордоном, розширюючи свою впізнаваність і затребуваність.
Григорій Сковорода пішов з життя 29 жовтня (4 жовтня) 1794 року у віці 72 років у будинку дворянина Андрія Ковалевського.
Объяснение:От их набегов много страдала Русь. Половцы, нападая на русские княжества, особенно пограничные с ними – киевское и чернигово-северское – разоряли и жгли города, уводили в плен жителей.
Летопись яркими красками описывает бедствия Руси при половецких набегах: «опустели села наши и города наши, и уходили мы от врагов наших. Половцы пожгли села, гумна и храмы, все обратилось в пустыню и заросшие нивы сделались жилищем зверей. Народ терпел страшные бедствия. Одних уводили в плен, других убивали, мучили, вязали, держали на холоде, многие перемерли от голода и жажды. Печальные, измученные, цепенея от холода, с осунувшимися лицами от горя, жажды и голода, босые и нагие, исколотые терновником, шли русские пленники по неведомой стране и со слезами рассказывали друг другу: я из такого города, а я из такой веси».
Шарообразную поверхность Земли Солнце нагревает неодинаково: больше всего тепла получают участки, над которыми оно стоит высоко. Чем дальше от экватора, тем под большим углом лучи достигают земной поверхности и, следовательно, меньше тепловой энергии приходится на единицу площади. Над полюсами лучи Солнца только скользят над Землей. От этого зависит климат: жаркий у экватора, суровый и холодный у полюсов. С этим же связаны основные черты распределения растительности и животного мира. По особенностям распределения тепла выделяют семь тепловых поясов. В каждом полушарии есть пояса вечного мороза (вокруг полюсов), холодные, умеренные. Жаркий пояс у экватора — один на оба полушария. Тепловые пояса — основа деления земной поверхности на географические зоны: районы, сходные по преобладающим типам ландшафтов — природно-территориальным комплексам, обладающим общностью климата, почв, растительности и животного мира.
На экваторе и вблизи него расположен пояс влажных экваториальных и субэкваториальных лесов (от лат. sub — под), к северу и югу от него, сменяя друг друга, протянулись пояса тропиков и субтропиков с лесами, пустынями и саваннами, умеренный пояс со степями, лесостепями и лесами, далее простираются безлесные пространства тундры, и, наконец, у полюсов располагаются полярные пустыни.
Но поверхность суши Земли в разных местах получает не только разное количество солнечной энергии, но имеет и множество дополнительных непохожих условий - например, удалённость от океанов, неровности рельефа (горные системы или равнины) и, наконец, неодинаковую высоту над уровнем моря. Каждое их этих условий сильно влияет на природные особенности Земли.
Жаркий пояс. У самого экватора практически отсутствуют сезоны, целый год здесь влажно и жарко. При удалении от экватора, в субэкваториальных зонах, год делится на более сухие и более влажные сезоны. Здесь располагаются саванны, редколесья и смешанные вечнозелёные листопадные тропические леса. Вблизи тропиков климат становится более сухим, здесь расположены пустыни и полупустыни. Самые известные из них Сахара, Намиб и Калахари в Африке, Аравийская пустыня и Тар в Евразии, Атакама в Южной Америке, Виктория в Австралии.