Снежный барс имеет второй название - Ирбис, что переводится как "снежная кошка", часто его называют "хозяин гор". Описание: Снежный барс животное достаточно крупное. У него густой и очень красивый мех серебристого цвета, мех более светлый по бокам, а брюхо животного совсем белое. По всему телу черные пятна пятная и крапинки, такой окрас ему прятаться среди снегов и льдов в горной местности. У снежного барса очень красивый хвост, который может достигать в длину до 1 метра. Место обитания: Горы Монголии, Тибета, Гималаев, Памира, Тянь-Шаня, Казахстана. В России снежный барс встречается только в высокогорье Алтая. Животное живет в труднодоступных для человека местах: в ущельях, на высоких скалах и на высокогорных лугах. Образ жизни: Снежный барс - животное ночное. Днем он спит, а на охоту выходит в сумерки. Имея очень сильные лапы, он может передвигаться по скалам, снегу и льду. Живет ирбис в одиночку, не допуская на свою территорию самцов. Снежный барс похож на кошку тем, что любит понежиться на солнце, довольно мурлыкая. Рычит он тоже не громко, а как бы шипит. Питание: Снежный барс очень сильный и мощный, ему под силу охота на косулю, горного козла, кабана, но может питаться и зайцами, куропатками. Размножение: Ранней весной самец громким голосом подзывает самку, но потом забывает о ней и о своих детенышах не заботится. Самка вынашивает котят около 3-х месяцев. Рождается чаще всего 2 котенка, в редких случаях чуть больше.Котята при рождении слепые и бес Глазки открывают на 5-6 день.
Ирбис очень редкое животное и занесено в Красную книгу животных, находящихся на грани вымирания.
Дніпро́вська ГЕС, ДніпроГÉС — п'ятий ступінь нижчої частини каскаду гідроелектростанцій на річці Дніпро. Розташована у Дніпровському районі міста Запоріжжя. Утворює найстаріше на Дніпрі Дніпровське водосховище. У 1930-ті роки відома під назвою Дніпрельстан (скорочення від «Дніпровська електростанція»).
Будівництво Дніпровської ГЕС було розпочато у 1927 році, в рамках програми індустріалізації СРСР.Внаслідок підйому води після спорудження греблі було затоплено понад 50 населених пунктів.
Перший гідроагрегат введено в експлуатацію 10 жовтня 1932 року, а вже 1939 року стали до ладу всі 9 гідроагрегатів станції загальною потужністю 560 тис. кВт. 8 турбін було поставлено американською компанією «Ньюпорт Ньюс» (англ. Newport News Shipbuilding and Drydock Company (NNS), ще одна турбіна була копією американської, вироблена в Радянському Союзі. 5 генераторів було поставлено американською компанією «General Electric», ще 4 аналогічні вироблені на Ленінградському заводі «Електросила».
Технічний нагляд за веденням будівництва здійснював полковник Г'ю Лінкольн Купер інженерного корпусу Сполучених Штатів. Він був головним інженером-консультантом проекту на за радянського уряду.
18 серпня 1941 року о 20:15 після отримання інформації про прорив німецьких військ в районі Запоріжжя греблю ДніпроГЕСу було підірвано працівниками НКВС[4]. Унаслідок вибуху 20 тонн толу (за іншими даними — амоналу) в греблі виникла пробоїна завдовжки 135 або 165 метрів, через яку ринула вниз багатометрова хвиля, спричиняючи руйнування і загибель людей, які опинились у береговій зоні. Жертви серед червоноармійців та цивільного населення оцінюються цифрами від 20 тисяч[5] до 80 -120 тисяч осіб[6]. Проте німецькій армії це ніяк не зашкодило. Деякі дослідники ставлять під сумнів число людських втрат, як не підтверджене документально, та вважають, що підрив греблі був хоч і вимушеним, але обґрунтованим кроком, оскільки боєздатність затоплених військ була низькою і вони потенційно не були здатними зупинити німецький наступ.
