Сірі лісові ґрунти — тип ґрунтів, що формуються головним чином під лісами (переважно листяними) з трав'янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату. Утворюються на лесоподібних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, в умовах промивного водного режиму.
Всі ці ґрунти тією чи іншою мірою опідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. Для них особливо характерне переміщення гуматів калію з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти: Но — лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом); Н — гумусовий потужністю 12—30 см, сірого забарвлення; НЕ — гумусово-елювіальний, з білястою присипкою SiO2; І — ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення; С — материнська порода.
Сірі лісові ґрунти здебільшого кислі у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах Н, НЕ і верхній частині І), лужні чи нейтральні — у нижній частині горизонту І. Утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний (3-5 %), їхня природна родючість відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Підрозділяються на підтипи: ясно-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (подібні до вилугованих чорноземів).
В Україні сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на півночі лісостепу під ділянками широколистих лісів. [1] За межами України поширені в основному на території Східної Європи та Західного Сибіру в північній частині лісостепу (утворюють переривчасту смугу від Карпат до Забайкалля), а також на півдні Канади і на півночі США.
Використовуються під посіви сільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).Объяснение:
Гриби - це смачно й корисно. Вони містять і білки, і небагато жирів, і вітаміни. Однак щороку грибний сезон затьмарюють сумні події – грибні отруєння.
Тому актуально нагадати нашим громадянам про всю небезпеку цих смачних знахідок. Адже, є настільки "обдаровані" грибники, що здатні знайти гриб у будь-яку пору року. В більшості випадків вони виявляються ще й дуже підприємливими – залюбки продадуть грибні делікатеси на найближчому ринку, або просто при дорозі.
А так і до трагедії недалеко: покупець не знає, в яких умовах і де росли гриби, коли їх було зібрано. Відомо, що їстівні гриби зустрічаються в будь-якому переліску, серед поля, навіть біля будинків на газонах знайдуться. Майте на увазі: гриби мають властивість накопичувати в своєму організмі різні отруйні речовини. Тому їх не можна збирати у парках та скверах, поблизу смітників, доріг з великим рухом, уздовж залізничних трас. Екологічно нечистий гриб небезпечний, як і отруйний. Не беріть червиві гриби - ними теж можна отруїтися, до того ж поки донесете кошик додому, заразяться і здорові капелюшки.
Біда приходить до тих, хто не може відрізнити отруйні гриби від їстівних. Як же це зробити? Багато хто покладається на "вірні"ознаки, що допомагають легко виявити отруйні гриби. Кажуть, що отруйні гриби згортають молоко, викликають побуріння головок цибулі та часнику, потемніння срібних предметів. Це невірно! Є тільки один абсолютно надійний б відрізнити отруйні гриби від їстівних - треба їх знати.
Найнебезпечніший гриб - бліда поганка. Зустрічається вона часто. Недосвідчені грибники іноді плутають її з печерицями або сироїжками. У поганці, як і в інших грибах, дуже багато амінокислот, жирів та інших корисних речовин. Але "ложка дьогтю псує бочку меду": гриб містить сильну отруту - аманітотоксін. Він не руйнується при термічній обробці, не розчиняється у воді. Одна бліда поганка, яка потрапила в їжу, може погубити трьох-чотирьох дорослих людей. Бліді поганки трохи схожі на печериці, але в блідої поганки нижній бік шапки зеленувато-білий, а в печериці — рожевий. Мухомор легко розпізнати за яскраво-червоною з білими плямами шапкою. Іноді зустрічаються сірі мухомори.
Жовчний гриб схожий на білий, але верхня частина його ніжки покрита візерунком у вигляді чорної або темно-сірої сітки, а м’якоть на зламі червоніє. Несправжні лисички схожі на лисички їстівні, але їхні шапки рівні, червонувато-оранжеві, а не світло-жовті, як у їстівних, а із надламаної шапки несправжньої лисички виділяється білий сік.
Збираючи опеньки, уважно оглядайте їхні ніжки. У їстівних опеньків на ніжці є кільце з плівки, а в несправжніх такої плівки немає, і пластинки під шапкою зеленуваті. Щоб не отруїтися грибами, будьте уважні, коли їх збираєте. Якщо гриб схожий на отруйний, якщо ви сумніваєтесь, чи він їстівний, краще викиньте його.
Ніколи не їжте сирі гриби, у тому числі - сироїжки. Якщо пощастить - відбудетесь розладом шлунка, у гіршому випадку - важке отруєння.
Объяснение:
