В начале 1860-х годов возникла идея к 100-летию восшествия на престол Екатерины II установить в городе памятник. Один из вариантов памятника, выполненный в масштабе 1/16 от натуральной величины, находится в павильоне «Грот» в Царском Селе. В центре сквера на Александрийской площади памятник императрице Екатерине ΙΙ был открыт в 1873 году. Его автор — художник Михаил Микешин.
Гранит разных пород для пьедестала памятника привезли водным путём с Карельского перешейка к набережной Невы у Летнего сада, а оттуда — по специальной переносной железной дороге, изготовленной на заводе Сан-Галли, доставили на место. Расход на сооружение монумента составил 316 000 рублей, а вместе с изготовлением памятных медалей, организацией церемониала открытия и переустройством сквера — 456 896 рублей. Памятник сооружали более 10 лет — с 1862 по 1873 год. Его освящение ноября (6 декабря) 1873 года[1].
Торжества у памятника Екатерине Великой.По неподтвержденным данным, в начале 1930-х годов партийные органы Ленинграда собирались демонтировать памятник как «старорежимный», поставив на пьедестал вместо статуи Екатерины статую Ленина, а на места снятых 9-ти фигур посадить представителей «мудрого ленинского политбюро». В конце 1960-х годов, из рук А. В. Суворова вандалами была вырвана шпага. Её воспроизводили заново дважды — покушения на шпагу продолжаются до сих пор[2].
С декабря 1988 года Екатерининский сад состоит под государственной охраной. В 1989—2001 годах здесь была проведена реконструкция, с коренным переустройством и возвращением планировки, существовавшей в 1878 году[1]. В 1990-е годы с бронзовой груди императрицы сняли многокилограммовую цепь и орден, а у вельмож, сидящих в ногах Екатерины, украли различные аксессуары. Так например, Суворов в очередной раз остался без шпаги. По горячим следам удалось найти вандалов, и во время последней реставрации в 2003 году предметы вернули на своё место[3].
Авторы[править | править вики-текст]В сооружении памятника приняли участие художник Михаил Микешин, скульптурные работы выполнили Матвей Чижов, изваявший статую Екатерины, и Александр Опекушин, создавший фигуры, окружающие пьедестал. Автором проекта пьедестала памятника и лаврового венка вокруг его подножия, торшеров канделябров, доски для надписи под подножием монумента является архитектор Давид Гримм, который руководил всеми работами по созданию монумента. Орнаментальные детали фонарей были изготовлены по рисункам архитектора В
Давним-давно, може, за мільйони світлових літ, коли наша планета була звичайнісіньким уламком якогось невідомого світу й гасала по чорному Космосу без руля і без вітрил, не було на ній нічого, крім товстелезного льодяного панцира. Єдиним господарем на тому льодовищі був Мороз, а владарювала Льодяна Королева. Тепер уже кожному малюкові відомо, що навіть у глибокому Космосі достобіса усякого мотлоху, тож Морозові клопоту вистачало — пильнувати за чистотою у своєму господарстві та переповідати космічні плітки Королеві, яка ховалася від жахів космічного безладу у Льодяному Палаці. Маленьке космічне тіло, якому лише колись судилося стати планетою Земля, мандрувало невідомо куди, то стикаючись, то розбігаючись із подібними собі. Іноді воно наближалося до котроїсь з великих Зірок, і тоді льодяний панцир майбутньої Землі вловлював далеке проміння, міріади кольорових блискіток спалахували у найдрібніших його кристалах. В одну мить холодна і темна космічна мандрівниця перетворювалася в осяйну красуню... Ах!
Ось так миттєво, з нічого народжуються Мрії.
У холодних серцях наших мандрівників зародилася ще неясна, невизначена Мрія про свою Зірку. Свою! І саме на той час прокотилися Космосом чутки, плітки і пересуди про якусь молоду — просто навіжену! — Зірку, яка сама не знає, чого хоче, але клопоту завдає усім. То у якійсь зоряній системі зіб’є з курсу цілком поважну планету, то посвариться з бовдурами-астероїдами або засипле космічним пилом чорну діру, до якої всі вже настільки звикли, що й не помічали. Чого вона шукає, та Зірка?Мороз і Льодяна Королева побурчали для годиться щось про нинішню молодь, але кожний з них тайкома подумав: коли б вона прилетіла до нас! Яким би осяйним стало наше життя!
І сила їхньої Мрії про свою Зірку була така могутня, що крізь усі космічні перепони досягла молодої фантазерки, і Зірка стрімголов помчала на поклик. Її ще ніхто й ніколи так сильно не жадав!
Льодяне Королівство не встигло підготуватися до зустрічі з жаданою гостею. Його аборигени тільки снили своєю Зіркою, коли вона зопалу пробила льодяний панцир майбутньої планети й застрягла в самісінькій середині. Її пульсуюче тіло навіки залишилося гарячим серцем Землі.
Удар був таким сильним, що коли Мороз і Льодяна Королева отямилися, їхня космічна домівка вже влетіла в Сонячну Систему, і Сонце, засліплене святковим блиском Льодяного королівства, одразу полюбило її, включило у сув’язь своїх планет і визначило найкращу з усіх можливих орбіт.