Деревья, изменяя освещенность, влажность, температуру воздуха под пологом леса, создают определенные условия, благоприятные для одних растений нижних ярусов и неблагоприятные для других. Так называемые сорняки в поле или огороде, поглощают значительную часть влаги, питательных веществ из почвы, затеняя культурные растения, влияя на их рост и развитие, угнетая их.
Крестьяне в первой половине XIX в. делились на две основные сословные категории — помещичьи и государственные. Помещичьи крестьяне составляли самую большую по численности категорию крестьянства. Помещик полностью распоряжался жизнью крестьян. Их покупали и продавали, били и наказывали. Крепостное право подрывало производительные силы крестьянского хозяйства. Крепостные не были заинтересованы в том, чтобы хорошо работать. Поэтому промышленность и сельское хозяйство в стране не развивалось.
Досуг крестьян Крестьяне не имели свободного времени даже в религиозные праздники и в воскресные дни. Когда оно появлялось – ходили в церковь, на ярмарки.
Пища крестьян Обычной пищей крестьянской семьи была каша, хлеб, овощи, сыр и бобы. Реже ели рыбу, а мясо на столе появлялось только по праздникам. Пили виноградное вино собственного изготовления и домашнее пиво.
Одежда крестьян Крестьяне в качестве и повседневной, и выходной одежды носили рубахи и штаны. Поверх одевались сермяги и зипуны. Главной обувью были лыковые лапти. Зимой носили овчинные шубы и полушубки, длинные тулупы, подпоясанные яркими кушаками. Шапки были в основном из валяной шерсти.
Побут, звичаї, обставини, зображені в його п'єсах, часом далекі від наших, і тим не менш в тому, що він зобразив, відчувається та вища правда, яка доступна тільки самому великому мистецтву. Шекспір розширює наш духовний горизонт. Ми пізнаємо життя більш драматично напружену, ніж наше повсякденне буття, виходимо за рамки свого маленького світу і потрапляємо у великий світ.
В трагедіях Шекспіра завжди сильні соціальні мотиви: громадська несправедливість, нерівність станів. Разом з іншими гуманістами він бачив в людині «вінець природи», богоподібної істота. Чим більше Шекспір пізнавав життя, тим очевидніше ставало для нього, що людина далека від досконалості. Звідки береться зло в людині, як проникає воно в душі людей?
Ромео і Джульєта - герої, що стали символом прекрасної, але трагічної любові двох юних істот, розділених вікової ворожнечею сімейних кланів, до яких вони належать: Монтеккі (Ромео) і Капулетті (Джульєтта). Цей сюжет неодноразово зустрічався в італійській літературі і використовувався для проповіді покірності і смиренності перед ворожими обставинами;
смерть героїв зображувалася як заслужена кара за оману. Шекспір підійшов до цієї історії інакше. Його ренесансний ідеал - велика любов, що виявляється вище сімейних забобонів і вікової ненависті.
Всі події трагедії укладаються в п'ять днів, починаючи від зустрічі на балу в будинку Капулет-ти. Шекспірівські герої дуже юні, проте глибина який влучив у їх почуття робить їх не по роках дорослими. Ромео на початку п'єси наївний, він закоханий в якусь Розалінду. Весь свій час він проводить без праці хитаючись, томно зітхаючи і нічого не роблячи. Джульєтта ж з самого початку вражає не тільки чистотою і чарівністю квітучої юності, але і недитячою глибиною, трагічним відчуттям буття. Вона дорослішими Ромео. Він же, полюбивши Джульєтту, поступово усвідомлює, наскільки все, що відбувається між ними серйозно і непросто і скільки перешкод на їхньому шляху, і як би доростає до неї.
Любов Ромео і Джульєтти - не просто порушення сімейних заборон. Це відкритий виклик, кинутий ними вікової традиції ненависті, з якою протягом багатьох поколінь народжувалися і вмирали численні Монтеккі і Ка-пулетті, на якій мало не грунтувалися державні підвалини Верони. Тому так лякає всіх безоглядність і глибина охопила Ромео і Джульєтту почуття, тому так намагаються з розлучити. Бо їх любов, їх союз підриває основи, порушує те, чого порушувати не можна. Ромео і Джульєтта з самого початку знають, що їх чекає. «Душа моя сповнена передчуттів похмурих!» - говорить Джульєтта. Міць і безмежність їх пристрасті, остаточність ухваленого ними рішення і безоглядна рішучість на все, в тому числі і на смерть, приголомшує навіть того, хто. здавалося б, їх розуміє і їм співчуває, - батька Лоренцо: «Таких пристрастей кінець буває страшний. / І смерть їх чекає в розпалі урочистості».
XIV-XVI століття - епоха Відродження. Це розквіт антифеодальної в своїй основі культури: її світський характер, гуманістичний світогляд, звернення до античної культурної спадщини. Її відрізняють віра в творчі можливості і силу розуму, твердження краси і гармонії дійсності, звернення до людини як до вищої початку буття. Характерною є фігура Лоренцо, якому духовний сан не заважає бути натуралістом, мислителем-гуманістом, котрі вважають, що люди повинні підкорятися потягу серця, а не розрахунку.
У трагедії порушені такі суттєві проблеми Відродження, як свобода особистості і свобода почуттів, право вибору, яке доводиться завойовувати в жорстокій боротьбі проти відсталих поглядів феодального суспільства. Завершується трагедія смертю закоханих. Герої гинуть, бо світ свавілля, забобонів і розрахунку ворожий справжнього почуття.
Оптимістичне звучання п'єсі надають прославляння в ній сили і краси земного кохання, віра в майбутнє.
