Сірі лісові ґрунти — тип ґрунтів, що формуються головним чином під лісами(переважно листяними) з трав'янистим покривом в умовах континентального, помірно вологого клімату. Утворюються на лесоподібних покривних суглинках, карбонатних моренах і інших материнських породах, зазвичай багатих кальцієм, в умовах промивного водного режиму.
Всі ці ґрунти тією чи іншою міроюопідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. Для них особливо характерне переміщення гуматів калію з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти: Но — лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом); Н — гумусовий потужністю 12—30 см, сірого забарвлення; НЕ — гумусово-елювіальний, з білястою присипкою SiO2; І— ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення; С — материнська порода.
Сірі лісові ґрунти здебільшого кислі у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах Н, НЕ і верхній частині І), лужні чи нейтральні — у нижній частині горизонту І. Утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний (3-5 %), їхня природна родючість відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Підрозділяються на підтипи: ясно-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (подібні до вилугованих чорноземів).
В Україні сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на півночі лісостепу під ділянками широколистих лісів. [1] За межами України поширені в основному на території Східної Європи таЗахідного Сибіру в північній частині лісостепу (утворюють переривчасту смугу від Карпат до Забайкалля), а також на півдні Канади і на півночі США.
Використовуються під посівисільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).
На протяжении xvi - первой половины xvii в. численность населения европы постоянно росла. прежде всего это касается xvi века, в течение которого население европейских стран увеличилось с 69 млн до 95-100 млн человек. средняя плотность населения в европе увеличилась до 30-35 человек на 1 кв. км, что составляло примерно треть от современного уровня. рост численности населения было особенно заметным после ужасных времен эпидемии чумы ("черной смерти"), которая опустошила европу в xiv в. в первой половине xvii в. темпы роста уменьшились, и в середине века населения европейских стран составляло 110-115 млн человек. причины увеличения численности населения состояли в росте рождаемости, улучшении условий жизни, изменениях в рационе питания европейцев. средняя продолжительность жизни человека составляла 30-35 лет, что не исключало наличия людей, достигали преклонного возраста. большинство мужчин умирала в возрасте 40-60, женщин - 20-40 лет. прежнему большой оставалась смертность новорожденных: только половина из них достигала десятилетнего возраста. связано это было с отсутствием медицинской во время родов, пренебрежением элементарных правил гигиены. больниц в современном понимании просто не существовало, были лишь приюты для неизлечимо больных, калек и престарелых. ужасные санитарные условия, особенно в городах, способствовали распространению болезней и эпидемий. в xvi - первой половине xvii в. отдельные районы европы неоднократно поражала эпидемия чумы. под время вспышки чумы в 1629-1631 гг, охватившего почти все средиземноморье, умерло более половины городского населения. земли чума опустошала в 1624-1630, 1634-1639 гг и в конце тридцатилетней войны. потери населения в этих странах составляли 60-75%. значительными были людские потери также от эпидемий оспы, холеры, тифа. население европы не только от эпидемий, но и от голода в неурожайные годы, , военных опустошения. особенно ощутимыми были потери от войн, связанные с началом использования огнестрельного оружия и массовым убийством мирного населения, стало обычной практикой ведения военных действий. во время восстания в нидерландах против испанского господства герцог альба, возглавлявший карательную экспедицию, извещал короля филиппа vi: "если я захвачу алькмаар, то ни существо не останется живой. каждую горло будет перерезано ножом ". огромными были потери во время гражданских войн во франции и первой общеевропейской тридцатилетней войны. по приблизительным подсчетам, только в xvii в. европа потеряла в войнах 3 млн человек. эпидемии, голод и войны были главными факторами, которые ограничивали рост населения, влияли на движение народонаселения и повседневная жизнь человека в xvi - первой половине xvii в
Анатолий суров родился в павлодаре (ныне казахстан). в 1929 году окончил среднюю школу. в 1929—1932 годах работал преподавателем обществоведения в средней школе, заведовал районным отделом народного образования. в 1933—1947 годах был на комсомольской работе в семипалатинске, а затем в политотделе всжд, корреспондент газеты «гудок», редактор газеты «сталинская смена» и ответственный секретарь «казахской правды», член редколлегии и ответственный секретарь редакции газеты «комсомольская правда», редактор журнала «комсомольский работник», ответственный секретарь журнала «смена» и заместитель главного редактора журнала «искусство».
Всі ці ґрунти тією чи іншою міроюопідзолені, однак процес опідзолення в них протікає слабше, ніж у підзолистих ґрунтах унаслідок малої водопроникності материнських порід, насиченості їх кальцієм тощо. Для них особливо характерне переміщення гуматів калію з верхніх горизонтів у нижні та відкладання там на поверхні структурних відмінностей у вигляді гумусових плівок («лаки», «дзеркала»). У профілі сірих лісових ґрунтів виділяють такі горизонти: Но — лісова підстилка (лише у ґрунтах під лісом); Н — гумусовий потужністю 12—30 см, сірого забарвлення; НЕ — гумусово-елювіальний, з білястою присипкою SiO2; І— ілювіальний з горіхуватою або горіхувато-призматичною структурою (на структурних окремостях наявні гумусові плівки), сіро-бурого забарвлення; С — материнська порода.
Сірі лісові ґрунти здебільшого кислі у верхній частині профілю (зокрема в горизонтах Н, НЕ і верхній частині І), лужні чи нейтральні — у нижній частині горизонту І. Утворилися на суглинкових породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них незначний (3-5 %), їхня природна родючість відносно невисока, однак достатня для вирощування багатьох сільськогосподарських культур.
Підрозділяються на підтипи: ясно-сірі (близькі до дерново-підзолистих ґрунтів), сірі і темно-сірі (подібні до вилугованих чорноземів).
В Україні сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на півночі лісостепу під ділянками широколистих лісів. [1] За межами України поширені в основному на території Східної Європи таЗахідного Сибіру в північній частині лісостепу (утворюють переривчасту смугу від Карпат до Забайкалля), а також на півдні Канади і на півночі США.
Використовуються під посівисільськогосподарських культур (зернових, технічних, овочевих, плодових).