мама — дошкільній доці:
— ну чого ти лізеш?
— бо маю право!
ця мила вулична сцена, доволі типова, як для наших ментальних широт, чи не найкраще окреслює розуміння прав дитини у суспільстві. мімічна реакція мами — ну надумала! — віддзеркалює уявлення цього солідного “маю право” маленькою дівчинкою: щось хороше, але дуже нечітке і абстрактне.
а от що є комплексним розумінням прав дитини, чому ці права систематично порушуються, що робить держава для позитивних змін і чого не робить — часто є не дуже зрозумілим. і півбіди, що брак знань характерний для самих дітей та їх батьків: державні мужі та державні діви в цьому розумінні мало чим кращі.
бо дорослі в дечому — ті ж діти і мають такі ж прості питання, на які їм свого часу так ніхто доступно і не відповів, лише уривками. ми ж — далеко не на всі, лише на найбільш актуальні — скромно спробуємо.
тільки народившись, дитина отримує право жити і виховуватися у сім’ї, отримувати від неї захист, отримує права на громадянство і навіть на особистий банківський рахунок. а ще, цікавий момент — право знати своїх батьків. у 3 роки дитина має право відвідувати дитячий садок, у 6 — школу, де вже має право укладати дрібні побутові угоди: можна починати робити кар’єру олігарха.
у 10 років в дитини з’являється широке поле для маневру. вона дає або не дає згоду жити в прийомній родині, на зміну імені та прізвища. і її вже в разі чого повинні з серйозними обличчями вислуховувати в суді люди в мантіях. у 14 років безтурботне дитинство завершується: вона обирає, з ким з батьків жити у разі їх розлучення, за згодою батьків можна йти на роботу і думати, як розпоряджатися своїм доходом. у 16 — за особливих умов взяти шлюб. хоча останнє, якщо не терпиться, чисто на рівні бюрократії все ж краще робити після 18-ти.
за цим повинна стежити держава, а на міжнародному рівні її в свою чергу контролює комітет оон з прав дитини. він був створений у 1989 році, коли була прийнята конвенція оон з прав дитини — перший і головний міжнародно-правовий документ у цій сфері. його підписали всі країни-члени оон, окрім південного судану, сомалі і… сша. україна ратифікувала конвенцію у рік набуття незалежності і з тих пір, як і всі інші, намагається виконувати її положення.
оскільки виходить не дуже, ми разом з іншими країнами раз на 4 роки повинні звітувати у рамках упо, або універсального періодичного огляду — найбільшого світового моніторингового механізму за дотриманням прав людини. причому одна країна звітує перед іншою, перевіряючи одна одну. а ще, окрім вимог основного документа конвенції, існують різні факультативні протоколи, за якими радять вдосконалювати національне законодавство.
духовно богатый потому и богат, что на первый план ставит потребности души, а не тела. для него значение имеют не материальные ценности, а те, которые способствуют совершенствованию души. проявляя интерес к религии, живописи, музыке, другим искусства, человек познает окружающую среду и общественные явления. в результате наполняется его внутренний мир, человек развивается с разных сторон, становится интересным собеседником, думающим, имеющим на все свою точку зрения.
духовно богатый человек стремится к самосовершенствованию. он познает новое, пользуясь и открытиями известных художников, писателей, поэтов. действия и поступки такого человека ответственны и осмысленны. мысли и побуждения всегда имеют положительный окрас, потому что он понимает, что настоящим кладом являются не материальные ценности, а внутренний мир, сила духа и духовные ценности. но тем, кто интересуется, каким должен быть духовно богатый человек, стоит сказать, что наполненность души достигается не только путем знаний. чаще всего к этому приходят через страдания. испытания меняют мировоззрение, как говорят, переворачивают мир с ног на голову.
тем, кто задается вопросом, что значит быть духовно богатым, стоит ответить, что багаж знаний человек может собирать всю жизнь и так и не достичь совершенствования, а страдания делают это за более короткий срок. бывает, что одно-единственное событие переворачивает весь менталитет, перечеркивает прошлую жизнь, разделяя ее на «до» и «после». нередко люди после этого приходят к богу, рассматривая духовное благополучие как отношение с единым творцом.
отличительные признаки человека с богатым внутренним духовным миром
такие люди излучают какой-то внутренний свет, который просачивается сквозь добрую улыбку, взгляд мудрых глаз и желание делиться своим богатством с другими.
высоконравственность – вот что характерно для таких людей. они наделены честностью и ответственностью, в них чувствуется достоинство, которое выражается в уважительном отношении к другим, доброжелательности и преданности.
такие люди все делают не от ума, а от сердца. они понимают истинный смысл заповеди божьей «возлюби ближнего своего, как самого себя» и следуют ей.
скромность и всепрощение – вот что их отличает. при этом речь идет не только о прощении других людей, но и самого себя. они осознают всю глубину своих ошибок и в первую очередь каются перед собой.
в их сердце живет умиротворенность и гармония. там нет места низменным страстям и эмоциям. они понимают всю бессмысленность чувства вины, агрессии или гнева и несут в мир только добро.
конечно, стать человеком с богатой душой непросто. здесь играет роль совокупность всех факторов – воспитания, образования и набожности. можно быть набожным человеком, но так и не понять, в чем смысл веры, а можно много читать и развиваться, повышать свой интеллектуальный уровень, но остаться черствым в душе и ненавидящим всех и вся. вообще духовное богатство неотделимо от снисходительности, мудрости, терпения и готовности в любую минуту протянуть своему ближнему руку . только отдавая, ничего не требуя взамен, можно обогатиться.
ответ: мама — дошкільній доці:
— ну чого ти лізеш?
— бо маю право!
ця мила вулична сцена, доволі типова, як для наших ментальних широт, чи не найкраще окреслює розуміння прав дитини у суспільстві. мімічна реакція мами — ну надумала! — віддзеркалює уявлення цього солідного “маю право” маленькою дівчинкою: щось хороше, але дуже нечітке і абстрактне.
а от що є комплексним розумінням прав дитини, чому ці права систематично порушуються, що робить держава для позитивних змін і чого не робить — часто є не дуже зрозумілим. і півбіди, що брак знань характерний для самих дітей та їх батьків: державні мужі та державні діви в цьому розумінні мало чим кращі.
бо дорослі в дечому — ті ж діти і мають такі ж прості питання, на які їм свого часу так ніхто доступно і не відповів, лише уривками. ми ж — далеко не на всі, лише на найбільш актуальні — скромно спробуємо.