Він полягає в порівняно нетривалому утриманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. У випадку вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості суд може прийняти рішення про застосування арешту на строк від 1 до 6 місяців. Особа відбуває це покарання в спеціальних установах в умовах суворої ізоляції. При цьому арешт не може бути застосований до осіб віком до 16 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років.
Ще одним видом покарання є обмеження волі. Це утримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства із забезпеченням постійного нагляду за засудженими з обов’язковим
залученням засуджених до праці. Строк обмеження волі — від 1 року до 5 років. При цьому засуджені проживають у спеціальних установах, але без суворої ізоляції, користуються власним одягом, працюють за межами території установи, можуть необмежено спілкуватися з родичами.
При цьому це покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 14 років, до осіб, які до- сягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів 1-ї і 2-ї груп.
На відміну від обмеження волі особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання в умовах суворої ізоляції від суспільства. Особа, позбавлена права вийти за межі установи виконання покарань, не може спілкуватися з родичами і сім’єю. Строк позбавлення волі - від 1 року до 15 років, а в разі призначення покарання за сукупністю вироків — до 25 років.
Найтяжчий вид покарання, передбачений діючим Кримінальним кодексом України, — довічне позбавлення волі. Це покарання передбачене лише за скоєння особливо тяжких злочинів, якщо суд визнає неможливим виправлення злочинця за до застосування позбавлення волі на певний строк. Кримінальний кодекс передбачає, що таке покарання не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були вагітними під час вчинення злочину або на момент установлення вироку.
Субъективное юридическое право и нераздельно связанное с ним юридическая обязанность образуют содержание правоотношения. Субъективное право - принадлежащая субъекту мера дозволенного поведения, обеспечиваемая государством. Характерные особенности субъективных прав заключаются в том, что они дают субъекту известный "юридический плюс" (возможность что-то требовать от других лиц, возможность совершать известные действия, имеющие юридическое значение и др.), включают момент усмотрения, выбора вариантов имеющихся у лица возможностей. Основным средством обеспечения государством субъективного права является возложение на другое лицо или лиц юридической обязанности. Юридическая обязанность - предписанная субъекту мера должного, необходимого поведения. Характерные особенности юридических обязанностей (в отличие от обязанностей морального порядка, обязанностей-обычаев и др.) - это их однозначность по содержанию, императивность, непререкаемость, обеспеченность юридическими механизмами, наличие у другого лица или лиц права требования исполнения обязанности (это право требования, возникающее при неисполнении или ненадлежащем исполнении обязанности, является особым проявлением субъективного права, которое носит название притязания). В обоих приведенных определениях следует обратить внимание на слово "мера". И субъективное право, и юридическая обязанность характеризуются тем, что возможности и свобода лиц (субъективное право) и должное, необходимое поведение (юридическая обязанность) не безграничны, не бескрайни, а существуют в известных строгих рамках - это всегда "мера" поведения, имеющего свои границы, пределы. Правомочие-составная, "дробная" часть субъективного права. Например, единое субъективное право собственности образуют три правомочия: право владения, право пользования, право распоряжения.
1.)Стандартизация осуществляется в целях: 1. повышения уровня безопасности жизни или здоровья граждан, имущества физических или юридических лиц, государственного или муниципального имущества, экологической безопасности, безопасности жизни или здоровья животных и растений и содействия соблюдению требований технических регламентов; 2. повышения уровня безопасности объектов с учетом риска возникновения чрезвычайных ситуаций природного и техногенного характера; 3. обеспечения научно-технического прогресса; 4. повышения конкуренто продукции, работ, услуг; 5. рационального использования ресурсов; 6. технической и информационной совместимости; 7. сопоставимости результатов исследований (испытаний) и измерений, технических и экономико-статистических данных; 8. взаимозаменяемости продукции. 2.)
Він полягає в порівняно нетривалому утриманні засудженого в умовах ізоляції від суспільства. У випадку вчинення злочинів невеликої та середньої тяжкості суд може прийняти рішення про застосування арешту на строк від 1 до 6 місяців. Особа відбуває це покарання в спеціальних установах в умовах суворої ізоляції. При цьому арешт не може бути застосований до осіб віком до 16 років, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років.
Ще одним видом покарання є обмеження волі. Це утримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства із забезпеченням постійного нагляду за засудженими з обов’язковим
залученням засуджених до праці. Строк обмеження волі — від 1 року до 5 років. При цьому засуджені проживають у спеціальних установах, але без суворої ізоляції, користуються власним одягом, працюють за межами території установи, можуть необмежено спілкуватися з родичами.
При цьому це покарання не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 14 років, до осіб, які до- сягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та інвалідів 1-ї і 2-ї груп.
На відміну від обмеження волі особи, засуджені до позбавлення волі, відбувають покарання в умовах суворої ізоляції від суспільства. Особа, позбавлена права вийти за межі установи виконання покарань, не може спілкуватися з родичами і сім’єю. Строк позбавлення волі - від 1 року до 15 років, а в разі призначення покарання за сукупністю вироків — до 25 років.
Найтяжчий вид покарання, передбачений діючим Кримінальним кодексом України, — довічне позбавлення волі. Це покарання передбачене лише за скоєння особливо тяжких злочинів, якщо суд визнає неможливим виправлення злочинця за до застосування позбавлення волі на певний строк. Кримінальний кодекс передбачає, що таке покарання не застосовується до осіб, які вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, які були вагітними під час вчинення злочину або на момент установлення вироку.
Объяснение: