Начало реформ Александра I
Александр I взошел на российский престол, намереваясь осуществить радикальную реформу политического строя России путем создания конституции, гарантировавшей всем подданным личную свободу и гражданские права. Он сознавал, что подобная “революция сверху” приведет фактически к ликвидации самодержавия и готов был, в случае успеха, удалиться от власти. Однако он также понимал, что нуждается в определенной социальной опоре, в единомышленниках.
Ему необходимо было избавиться от давления как со стороны заговорщиков, свергнувших Павла, так и поддерживавших их “екатерининских стариков”. Уже в первые дни после воцарения Александр объявил, что управлять Россией будет “по законам и по сердцу” Екатерины II. 5 апреля 1801 был создан Непременный совет — законосовещательный орган при государе, получивший право опротестовывать действия и указы царя. В мае того же года Александр внес на рассмотрение совета проект указа о запрещении продажи крестьян без земли, но члены Совета дали понять императору, что принятие подобного указа вызовет брожение среди дворян и приведет к новому государственному перевороту. После этого Александр сосредоточил свои усилия на разработке реформы в кругу своих “молодых друзей” (В. П. Кочубей, А. А. Чарторыйский, А. С. Строганов, Н. Н. Новосильцев).
Ко времени коронации Александра 1 (сентябрь 1801) Непременным советом были подготовлены проект “Всемилостивейшей грамоты, Российскому народу жалуемой”, содержавшей гарантии основных гражданских прав подданных (свобода слова, печати, совести, личная безопасность, гарантия частной собственности и т.д.), проект манифеста по крестьянскому вопросу (запрет продажи крестьян без земли, установление порядка выкупа крестьян у помещика) и проект реорганизации Сената. В ходе обсуждения проектов обнажились острые противоречия между членами Непременного совета, и в результате ни один из трех документов обнародован не был. Было лишь объявлено о прекращении раздачи государственных крестьян в частные руки.Дальнейшее рассмотрение крестьянского вопроса привело к появлению 20 февраля 1803 указа о “свободных хлебопашцах”, разрешавшего помещикам отпускать крестьян на волю и закреплять за ними землю в собственность, что впервые создавало категорию лично свободных крестьян.Второй этап реформ Александра I
В эти же годы сам Александр I уже почувствовал вкус власти и стал находить преимущества в самодержавном правлении. Разочарование в ближайшем окружении заставило его искать опору в людях, лично ему преданных и не связанных с сановной аристократией. Он приближает к себе сначала А. А. Аракчеева, а позднее М. Б. Барклая де Толли, ставшего в 1810 военным министром, и М. М. Сперанского, которому Александр поручил разработку нового проекта государственной реформы. Проект Сперанского предполагал фактическое преобразование России в конституционную монархию, где власть государя была бы ограничена двухпалатным законодательным органом парламентского типа. Реализация плана Сперанского началась в 1809, когда была отменена практика приравнивания придворных званий к гражданским и был введен образовательный ценз для гражданских чиновников. 1 января 1810 был учрежден Государственный совет, заменивший Непременный. Предполагалось, что изначально широкие полномочия Государственного совета будут, затем, сужены после учреждения Государственной думы. В течение 1810-1811 в Государственном совете обсуждались предложенные Сперанским планы финансовой, министерской и сенатской реформ. Реализация первой из них привела к сокращению бюджетного дефицита, к лету 1811 было завершено преобразование министерств.
Между тем сам Александр I испытывал сильнейшее давление придворного окружения, включая членов его семьи, стремившихся не допустить радикальных реформ. Определенное влияние на него, по-видимому, оказала и “Записка о древней и новой России” Н. М. Карамзина, которая дала, очевидно, повод императору усомниться в правильности избранного им пути. Немаловажное значение имел фактор и международного положения России: усиливавшееся напряжение в отношениях с Францией и необходимость подготовки к войне давали возможность оппозиции трактовать реформаторскую деятельность Сперанского как антигосударственную, а самого Сперанского объявить наполеоновским шпионом. Все это привело к тому, что склонный к компромиссам Александр, хотя и не веривший в вину Сперанского, в марте 1812 отправил его в отставку.
ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
Стаття 21. Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Стаття 22. Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Стаття 23. Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.
Стаття 24. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.
Стаття 25. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Стаття 26. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Стаття 27. Кожна людина має невід'ємне право на життя.
Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 28. Кожен має право на повагу до його гідності.
Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам.
Стаття 29. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.
Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.
Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правничою до захисника.
Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.
Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.
Стаття 30. Кожному гарантується недоторканність житла