В России все принимавшиеся уголовные кодексы и уложения содержали норму о преступлении, однако материальный характер определение преступления окончательно приобрело лишь в законодательных актах советского периода. Действующий УК РФ в ст. 14 даёт следующее определение: «преступление — это виновно совершённое общественно опасное деяние, запрещённое уголовным законом под угрозой наказания».
Не является преступлением деяние, формально содержащие признаки преступления, но в силу малозначительности не представляющее общественной опасности (ч. 2 ст. 14 Уголовного Кодекса РФ).
Российское уголовное законодательство (ст. 15 УК РФ) делит преступления на четыре категории по характеру и степени общественной опасности, определяемыми через форму вины (умысел или неосторожность) и размер максимального наказания в виде лишения свободы, которое предусмотрено соответствующей статьёй УК РФ:
Юридична відповідальність – це застосування до порушника або злочинця передбачених законом заходів державного примусу особистого, організаційного чи майнового характеру.
До основних ознак юридичної відповідальності належать такі:
Юридична відповідальність передбачає державний примус;
Державний примус, тобто чітко окреслений, певного обсягу кількісний показник, який встановлюється відповідно до міри порушення чи покарання;
Юридична відповідальність, що пов’язана з правопорушеннями настає після нього і настає на правопорушника;
Юридична відповідальність спричинює негативні наслідки для правпорушника;
Характер і обсяг юридичної відповідальності встановлюються в санкції юридичної норми;
Державно-примусові заходи застосовуються виключно компетентними державними органами в судово визначених законом порядку і формах. Застосування юридичної відповідальності неможливе без процесуальної форми.
