Поняття суб'єкт правовідносин і суб'єкт права не завжди збігаються. Адже правовідносини — не єдина форма реалізації норм права. Окрім того, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, можуть і не мати змоги бути суб'єктами правовідносин. Конкретний суб’єкт, особа завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.
Суб'єкт права — поняття широке, в якійсь мірі відмінне від поняття суб'єкт (учасник) правовідносин. Суб'єкт права — це особа, що володіє правосуб'єктністю(або лише правоздатністю, якщо вона виокремлюється), тобто особа, потенційно (взагалі) здатна бути учасником правовідносин. А суб'єкт правовідносин — це реальний учасник даних правових відносин.[1]
Будь-який суб'єкт правовідносини — це завжди суб'єкт права (без цього він не зміг би стати таким), але не всякий суб'єкт права — учасник тих чи інших конкретних правовідносини.
Для того, щоб суб'єкт права перетворився на суб'єкта правовідносини, повинні з'явитися певні юридичні факти, які «запускають» в дію відповідну норму (норми) права, і вона вже, у свою чергу, покладає на даних суб'єктів юридичні обов'язки і надає їм юридичні права, роблячи їх тим самим учасниками правовідносини.
Суб'єкти права, таким чином, поряд з нормами права і юридичними фактами, являють собою одну з передумов (необхідних умов) виникнення та існування правовідносин
Объяснение:
Правовой обычай - это санкционированное государством правило поведения, которое сложилось в результате длительного повторения определенных действии, в результате чего закрепилось как устойчивая норма.
Санкционируя обычай, государство устанавливает юридическую санкцию (меру государственного воздействия) за его несоблюдение. Делается это в тех случаях, когда обычай не противоречит интересам и воли государства, отвечает интересам общества на определенном этапе его развития. Санкция государства дается либо путём отсылки на обычай в нормативно-правовом акте, либо фактическим государственным признанием в судебных решениях, иных актах государственных органов.Действительно в настоящее время обычаи играют меньшую роль, чем другие источники права используется он гораздо реже и в тех случаях, когда в законе встречаются пробелы или в самом законе указываются условия, в которых может использоваться правовой обычай.
Обычай сохраняет значимость лишь в той мере, какой полезен для применения закона (в дополнение к закону).
В современных правовых условиях «обычай» как правило, трактуется неоднозначно. Нередко наряду с ним используется понятие обыкновение. Обыкновение играет большую роль в регулировании торговых отношений и определяется, как правило, сложившейся на основе столь постоянного и единообразного повторения данных фактических отношений, что оно считается входящим в состав волеизъявления сторон по сделке в случае соответствия их намерениям.
