У психології розрізняють два основних види мовлення: зовнішню і внутрішню. Зовнішня мова включає усну (діалогічну і монологічну) і письмову. Діалог - це безпосереднє спілкування двох або кількох людей. Діалогічна мова - це мова підтримувана; співрозмовник ставить в ході її уточнюючі питання, подаючи репліки, може до закінчити думку (або переорієнтувати її). Різновидом діалогічного спілкування є бесіда, при якій діалог має тематичну спрямованість. Монологічне мовлення - тривале, послідовне, зв'язний виклад системи думок, знань однією особою. Вона також розвивається в процесі спілкування, але характер спілкування тут інший: монолог непрериваемой, тому активне, експресівно-мімічне і жестові вплив робить виступаючий. У монологічного мовлення, в порівнянні з діалогічної, найбільш істотно змінюється смислова сторона. Монологічне мовлення - зв'язкова, контекстна. Її зміст повинен насамперед відповідати вимогам послідовності і доказовості у викладі. Інша умова, нерозривно пов'язане з першим, - граматично правильна побудова речень. Монолог не терпить неправильного побудови фраз. Він пред'являє ряд вимог до темпу і звучанню мови. Змістовна сторона монологу повинна поєднуватися з виразною. Виразність ж створюється як мовними засобами (вміння вжити слово, словосполучення, синтаксичну конструкцію, які найбільш точно передають задум говорить), так і немовних комунікативними засобами (інтонацією, системою пауз, розчленуванням вимови якогось слова чи кількох слів, виконуючим в мовлення функцію своєрідного підкреслення, мімікою і жестикуляцією). Письмова мова є різновид монологічного мовлення. Вона більш розгорнуто, ніж усна монологічна мова. Це обумовлено тим, що письмова мова передбачає відсутність зворотного зв'язку зі співрозмовником. Крім того, письмова мова не має ніяких додаткових засобів впливу на сприймає, крім самих слів, їх порядку та організують пропозицію розділових знаків. Внутрішня мова - це особливий вид мовної діяльності. Вона виступає як фаза планування в практичній і теоретичній діяльності. Тому для внутрішнього мовлення, з одного боку, характерна фрагментарність, уривчастість. З іншого боку, тут виключаються непорозуміння при сприйнятті ситуації. Тому внутрішня мова надзвичайно ситуативна, в цьому вона близька до діалогічної. Внутрішня мова формується на основі зовнішньої. Переклад зовнішньої мови у внутрішню (интериоризация) супроводжується редукуванням (скороченням) структури зовнішньої мови, а перехід від внутрішньому мовленні до зовнішньої (екстеріоризація) вимагає, навпаки, розгортання структури внутрішнього мовлення, побудови її у відповідності не тільки з логічними правилами, а й граматичними. Інформативність мовлення залежить насамперед від цінності повідомляються в ній фактів і від здатності її автора до повідомлення. Зрозумілість мови залежить, по-перше, від її змісту, по-друге, від її мовних особливостей і, по-третє, від співвідношення між її складністю з одного боку, і рівнем розвитку, колом знань та інтересів слухачів - з іншого. Виразність мови передбачає врахування обстановки виступи, ясність і виразність вимови, правильну інтонацію, вміння користуватися словами і виразами переносного і образного значення.
1) ребенок уже стал школьником, столь желанное ранее положение ученика уже достигнуто и для его поддержания больше ничего не нужно делать;
2) социальная позиция школьника не связана с содержанием той деятельности, которая предлагается детям в школе. Для того чтобы считаться учеником, не важно, чем именно заниматься в школе, что усваивать (перекладывать счетные палочки или заново самостоятельно открывать закон Архимеда) - главное, чтобы это происходило в школе. Поэтому, если учебные занятия скучны и однообразны, интерес к ним утрачивается.
На возникновение и динамику внутренней позиции школьника существенное влияние может оказывать и раннее обучение детей-дошкольников, неправомерное вовлечение их в учебные занятия по типу школьных. Результатом таких занятий может стать невозможность формирования полноценной внутренней позиции школьника или ее утрата детьми еще до поступления в школу.
Тем не менее, несмотря на разную заинтересованность в учебных занятиях, дети ходят в школу и продолжают учиться. Что же побуждает их к этому?
По мере реализации внутренней позиции школьника у детей формируются другие мотивы, поддерживающие учебную деятельность. Это могут быть содержательные внутренние мотивы учения (учебно-познавательные), направленные на приобретение новых знаний, освоение новых действий в области изучаемых учебных предметов, или же мотивы, имеющие по отношению к учебной деятельности внешний характер и не связанные с ее содержанием, усвоением знаний.
Сложная система мотивации учения, включает следующие группы мотивов
Объяснение: