Наталка журиться, що вже давно немає її коханого Петра. Вона промовляє, звертаючись до нього. З’являється возний, що натякає на своє кохання до дівчини, а потім і признається. Наталка відповідає, що вони не рівня одне одному.
Наталка йде додому, а замість неї з’являється виборний. Обидва чоловіки розмовляють про дівчину, вихваляючи її. Перебирають і женихів, що сватались до неї.
Виборний розповідає, що Терпили жили в Полтаві, були багаті, але батько пропив усе добро, вигнав свого вихованця Петра та й помер. Терпилиха з дочкою переїхали на село.
Виборний погоджується до возному владнати справи з Наталкою.
Дія переноситься в хату Терпилихи. Мати докоряє дівчині, що та відмовляє гарним женихам. Як же їм жити далі? Наталка ж уже чотири роки чекає Петра. В хату заходить виборний і пропонує в ролі жениха возного. Домовляється про сватання.
Дівчина залишається сама і журиться.
ДІЯ ДРУГА
Микола промовляє сам до себе, розказуючи про своє сирітське безталання, співає пісню. З’являється Петро, який теж співає про свою тугу за дівчиною. Хлопці потоваришували.
В цей час із хати Терпилихи виходять виборний і возний, перев’язані після сватання. Петро дізнається, хто вони такі. Зрозумівши, що Петро — коханий Наталки, Микола зголосився про все дізнатися докладно.
Виявляється, що Петро пішов на заробітки, аби бути гідним багатого батька Наталки. Тепер же знайшов їх самих у бідності. Хлопець розмовляє з виборним і розповідає про те, що бачив і чув у мандрах.
Хлопець страждає за втраченим щастям. З’являється Наталка і відразу впізнає його, тому вирішує не виходити за возного. Виборний наполягає на тому, що вона вже перев’язала їх рушниками. Разом з Терпилихою він вмовляє Наталку.
Петро віддає дівчині зароблені гроші, щоб чоловік не дорікав їй бідністю. Такий його вчинок умилостивив возного, і той відмовляється від Наталки. Мати благословляє дітей.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
П’єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Шляхом індивідуалізації мови драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова возного й виборного викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.
П’єсі притаманні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі, — звернення до людських почуттів, змалювання їхньої сили й глибини. У дусі сентименталізму написано й кінцівку: возний відмовляється від Наталки.
Тропинин стремился к правдивым полотнам, лишенным официальной парадности, картина «кружевница» особенно ему удалась. девушка «забыла» о том, что она позирует для портрета: она работает. только на секунду кружевница взглянула на живописца, но руки ее продолжают свое дело. одна рука держит коклюшку, другая вкалывает булавку. внизу картины мы видим небольшую часть работы – край того нежного, пышного, прекрасного кружева, которое десятками метров шло на костюмы придворных и над которыми портили зрение крепостные. сама кружевница одета в скромное платьице, на плечах ее бедная косынка. но эта привычная одежда мягко облегает тело и выявляет его пластику лучше, чем жесткие от золотого шитья и крахмала платья барынь, и тем ярче видны красота и свежесть девушки, ее , здоровая кожа. ясный и радостный душевный мир девушки легко читается на ее лице, юношеским задором светится лукавый взгляд. детально художник прорисовал руки мастерицы, кисти с детства работающего человека. они словно живут своей собственной жизнью, привычно продолжая работу, хотя девушка смотрит в сторону. ногти на руках кружевницы аккуратно подстрижены, чтобы (не дай бог! ) не задеть нитку кружева, не испортить его. испорченная работа грозила барским гневом, а порой и расправой. по теме
Изысканные яства - из дела явствует: медленный ход поезда - подлинный шедевр: нравственный облик - облеченный властью: мягкий пластилин - жестокий властелин: низший уровень - наивысший результат: лучший друг - худшие условия: точный расчет - схватить (точно не знаю как тут) хлебнуть лошадь - блеснуть вдали: чуть шелестнул лист - плеснуть водой: в радужном свете - радужный
Українська опера на дві дії
Дійові особи:
Н а т а л к а — українська дівчина.
Горпина Терпилиха — її мати.
Петро — коханий Наталки.
Микола— далекий родич Терпилихи.
Тетерваковський — возний, жених Наталчин.
Макогоненко — сільський виборний.
ДІЯ ПЕРША
Наталка журиться, що вже давно немає її коханого Петра. Вона промовляє, звертаючись до нього. З’являється возний, що натякає на своє кохання до дівчини, а потім і признається. Наталка відповідає, що вони не рівня одне одному.
Наталка йде додому, а замість неї з’являється виборний. Обидва чоловіки розмовляють про дівчину, вихваляючи її. Перебирають і женихів, що сватались до неї.
Виборний розповідає, що Терпили жили в Полтаві, були багаті, але батько пропив усе добро, вигнав свого вихованця Петра та й помер. Терпилиха з дочкою переїхали на село.
Виборний погоджується до возному владнати справи з Наталкою.
Дія переноситься в хату Терпилихи. Мати докоряє дівчині, що та відмовляє гарним женихам. Як же їм жити далі? Наталка ж уже чотири роки чекає Петра. В хату заходить виборний і пропонує в ролі жениха возного. Домовляється про сватання.
Дівчина залишається сама і журиться.
ДІЯ ДРУГА
Микола промовляє сам до себе, розказуючи про своє сирітське безталання, співає пісню. З’являється Петро, який теж співає про свою тугу за дівчиною. Хлопці потоваришували.
В цей час із хати Терпилихи виходять виборний і возний, перев’язані після сватання. Петро дізнається, хто вони такі. Зрозумівши, що Петро — коханий Наталки, Микола зголосився про все дізнатися докладно.
Виявляється, що Петро пішов на заробітки, аби бути гідним багатого батька Наталки. Тепер же знайшов їх самих у бідності. Хлопець розмовляє з виборним і розповідає про те, що бачив і чув у мандрах.
Хлопець страждає за втраченим щастям. З’являється Наталка і відразу впізнає його, тому вирішує не виходити за возного. Виборний наполягає на тому, що вона вже перев’язала їх рушниками. Разом з Терпилихою він вмовляє Наталку.
Петро віддає дівчині зароблені гроші, щоб чоловік не дорікав їй бідністю. Такий його вчинок умилостивив возного, і той відмовляється від Наталки. Мати благословляє дітей.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
П’єса І. Котляревського привертала увагу читачів та глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Шляхом індивідуалізації мови драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова возного й виборного викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.
П’єсі притаманні елементи сентименталізму, що розвивався на той час у літературі, — звернення до людських почуттів, змалювання їхньої сили й глибини. У дусі сентименталізму написано й кінцівку: возний відмовляється від Наталки.
Объяснение: всё