Закінчується серпень. Ось і добігають кінця шкільні канікули. Мені здавалося, що вони такі довгі, що ніколи не скінчаться. Що, напевно, ціла ера пройде. Але їх час минув, і завтра знову почнуться заняття. Знову я цілими днями буду сидіти за партою. Але побачу однокласників та буду набувати нових знань. Це вселяє бадьорість.
Дні вже не такі довгі, як були ще місяць тому. І вечори вже прохолодні. Мені навіть подобається, що немає спеки. Але все одно літо втратило вже свою принадність. Якось воно все більше стає схожим на осінь. І небо не таке синє, бліде якесь стало. На заході сонця, якщо я цього часу сиджу вдома та виглядаю у вікно, мені навіть стає сумно. Є така популярна пісня англійською: «Літній смуток». Мені ж здається, що влітку сумувати нема чого, а пісня ця – про смуток прощання з ласкавим літом.
Але нічого сумувати, бо попереду - школа, багато цікавого, нові успіхи та здобутки. Кінець літа - це очікування чогось нового. Ця щедра пора: стигнуть груші, сливи, яблука, різні ягоди та горіхи, кавуни та дині. Літо дарує свої останні дарунки людям та вирушає на відпочинок. Зустрінемося через рік!
