ліна костенко
дощі
вітер блискавку виструга,
хмара насуне з-за гір, –
перекидом,
колесом,
вистрибом
вибігали діти надвір.
топтали бузковий верес,
трусили на голови хвощ.
здіймали страшенний вереск,
ласкаво просили дощ:
"іди, іди, дощику!
зварю тобі борщику
в полив'яним горщику,
в полив'яним "
з кошлатих кущів солов'ята зиркали,
як по землі і щедро і
видавцем,
то зливи ходили, високі, як циркулі,
то мжичка мала метушилася видрібцем.
на клуні стовбичив промоклий бусол.
а ми по калюжах гасали босі,
бо казала мати й бабуся –
дуже добре дощ на волосся.
гей, ідіть, благодатні зливи!
випадайте, перлисті роси!
хай нап'ються донесхочу ниви.
хай дівчата помиють коси.
будуть коси блискучі й духмяні,
задзвенять весілля і заручини.
цілуватимуть хлопці кохані
перемиті дощем кучері…
так невже ж під багряним сонцем –
благодатні брати океанські –
ці дощі,
отруєні стронцієм,
засвистять, як стріли поганські? !
Он пришел с рыбалки