Повість «Гуси-лебеді летять» - автобіографічна. У неї автор вклав спогади про власне дитинство, проведене у невеличкому селі на Вінниччині. Твір зображає життя простих українських селян у першій половині двадцятого сторіччя.
Головним героєм та оповідачем у творі виступає дев’ятирічний хлопчик Михайлик. Він розповідає про свої пригоди, радості та негаразди, знайо¬мить нас зі своєю родиною та друзями. Але його життя не здається сірим та буденним. Казкові деталі переплітаються з життєвими реаліями в єдину розповідь.
Основною проблемою твору є людяність. Вона відчувається у думках та вчинках і Михайлика, і всіх інших позитивних героїв повісті. Людяне ставлення до інших – це невід’ємна риса їхніх характерів, практично потреба душі. Михайлик віддає голодному хлопчику та його матері частину насіння, яке він вкрав (що для нього дуже болісно) в матері заради того, щоб виміняти на можливість почитати нову книжку. Мати пробачає синові, бо бачить його доброту. Дядько Себастьян готовий завжди прийти хлопцеві на до Мати радіє дівочому щастю Мар’яни. І навпаки, людяність відсутня у вчинках негативних персонажів твору, і ми відчуваємо, як це ранить Михайлика, як контрастує з його світом.
Поруч з Михайликом живуть різні люди. Деякі стають для нього взірцем доброти, вірності та щедрості. Такими виступають його рідні Дід, Бабуся, Батько й Мати, а також друзі та знайомі Люба, Мар’яна, дядько Себастьян та інші. Однак, навіть маленький хлопчик бачить і розуміє людську нечесність, жадібність та підступність. Вчинки Юхима Бабенка, родини священика, а також родичів його батька викликають у головного героя обурення.
Михайлик зростає серед чистої та прекрасної природи, він пасе конячину, збирає ягоди та гриби, допомагає матері по господарству. Він ві¬рить та водночас не вірить дядьку Миколі, що «знайшов перо жар-птиці», виглядає по левадах та садках літо, яке залишило по собі стиглі вишні та суниці.
Іншою проблемою, порушеною у творі, є проблема тісного переплетіння реального та казкового у дитячому світосприйнятті, його роль у становленні характеру дитини, формування ставлення до людей, подій та явищ. А крім цього, це й проблема впливу дитячих спогадів та вражень на подальше життя людини – чи будуть вони теплом відлунювати в душі?
Хоча життя у творі показане через призму дитячого сприйняття, автор не став прикрашати сувору дійсність тих важких часів. Тільки-но відлюту¬вала громадянська війна, і в лісах ще лишилися «бандити», як їх називає дядько Себастьян. Загинуло багато людей, і сама родина Михайлика теж постраждала. В країні лютує голод, з Херсонщини приходить виснажена жінка з дитиною. Родина Михайлика теж терпить нестатки та бідність. Хлопчик навіть не має власних чобіт, щоб вийти на вулицю.
Твір починається фразою: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Лебеді виступають символом щасливих дитячих років, що роблять світ навколо добрішим та світлішим. Автор і закінчує повість цим образом: «А лебеді летять... над моїм дитинством... над моїм життям!..»
Сказка про музыкальный инструмент
Сказка про музыкальный инструментМногие сказки начинаются с привычных слов «жили-были…» Вот и наша сказка про музыкальный инструмент начинается так же. «Жила-была скрипка…» Почему именно о скрипке идёт речь в сказке? Потому что скрипка зачастую не только выступает в качестве солиста в оркестре, но и потому, что звуки она издаёт просто волшебные.
Сказка «Большая скрипка»
Автор: Ирис Ревю
Жила-была скрипка. Она была красива, нет, просто восхитительна! Фантастична, изящна, неповторима. Её струны имели свою неповторимую звуковую окраску. А смычок был просто волшебным!
Все музыкальные инструменты ценили и уважали скрипку. Но ей хотелось большего. Скрипка стремилась быть королевой!
— Мы любим и дорожим тобой, скрипка, но ты мала для того, чтобы стать королевой.
— Я — мала? – подумала скрипка. — Что же мне надо сделать для того, чтобы вырасти?
Скрипка продолжала играть на концертах. Она звучала в больших и малых залах. Все хвалили и восторгались ей. Долгие годы скрипка гастролировала.
И вот однажды она попала в руки к одному скрипачу. Он долго любовался скрипкой, а затем начал играть.
Какая это была музыка! Прохожим казалось, что звуки эти – не дрожание струн под властным смычком в руке скрипача, а звуки неба, тихие и нежные, как нежна далёкая голубая лазурь… Все восхищались скрипкой и музыкантом, умевшим покорять души людей нежным прикосновением смычка к тихо и печально дрожащим струнам.
…А музыкальные инструменты всё-таки выбрали скрипку королевой! Ведь она выросла. Она выросла духовно! У неё появилось что-то такое, что особенно трогало душу. С годами скрипка обрела душевное равновесие и веру в себя.