Пророче слово Шевченка»
(до річниці Т. Шевченка)
Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, є ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.
Геніальний поет цілком справедливо посідає перше місце серед ВЕЛИКИХ УКРАЇНЦІВ, був і залишається духовним батьком нашого народу. Автор безсмертного „Кобзаря” все своє життя присвятив боротьбі за визволення українців від соціального і національного поневолення.
Чи не найбільш принизливим у людському середовищі є рабство у будь-яких його формах і проявах. Однією з таких форм і було, за своєю суттю, кріпацтво в царській Росії, проти якого рішуче виступав Шевченко в своїх віршованих творах «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Наймичка», «Сон», «Сліпий» («Невольник») та деяких інших. Згадаймо, що й сам Тарас до 24 років був безправним кріпаком панів, а потім таким же підневільним солдатом у царській армії, безправним засланцем самодержавного режиму, але аж ніяк не вільним громадянином Російської імперії. Ніхто не повинен бути в рабстві або у підневільному стані — визначає стаття четверта Декларації, проти чого і боровся Шевченко майже за сто років до прийняття цього важливого міжнародного правового документа.
Наприкінці 1845 року, будучи важко хворим, Шевченко написав свій знаменитий «Заповіт» (цикл «Три літа»), у якому проголосив заклик до боротьби з самодержавством за визволення українського народу з неволі. Переконливо-стверджуючими є його пророчі слова: «Борітеся — поборете!».
А чи не є актуальними й сьогодні слова Кобзаря: «Чия правда, чия кривда, і чиї ми діти?». Або ж такі: «Якби ви вчились, так, як треба, то й мудрість би була своя», — чи не нам вони адресовані? У написаному на засланні вірші «Чи ми ще зійдемося знову?» Тарас Григорович щиро радив: «Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую минуту за неї Господа моліть».
З позицій сьогодення можна говорити й про нечіткість його ідеологічних переконань. У політико-правових поглядах Шевченка поєднувалися революційні ідеї демократизму, народництва, самостійності та незалежності України: «В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля», де кожна людина матиме право на громадянство. Основою народного самоуправління, як свідчать його віршовані думи, що «стали на папері», мала бути суспільна власність, зокрема власність на землю, а ідеалом — трудова демократична республіка. «Де немає святої волі, не буде там добра ніколи…» — писав він у своєму вірші «Бодай кати їх постинали». Воля народу повинна бути основою влади уряду, про що і писав та до чого прагнув Тарас Шевченко у своїх думках і багатьох літературних творах.
Літературний спадок Т. Г. Шевченка, його життя та діяльність потребують подальшого глибокого і різнобічного вивчення та дослідження, як сучасними, так і прийдешніми поколіннями українців. Але не менш важливим є слідування заповіту Великого Кобзаря, особливо у справі єдності нації, братерства народу, правди та правового державотворення.
Клим - центральний персонаж твору Ворониної "Таємне Товариство Боягузів...". Це хлопчик середнього шкільного віку, який потерпає від власних страхів.Школяр живе з бабусею, а його батьки весь час їздять в археологічні розкопки. Клим боїться декотрих однокласників, обходить їх стороною. Але стається диво - після певних обставин Клим змінюється. Він стає справжнім героєм, який робить все заради того, аби врятувати своїх близьких. Клим дуже любить рідних, має особливі стосунки з бабусею, тому радо допомагає їм та усьому світові. Він став дуже сильною морально людиною. Клим сильний духом, адже перемогти свої страхи - це значить перемогти себе
Объяснение:
Объяснение:
ліричну героїню "Давньої весни" можна вважати тотожною із самою авторкою Л. Українкою. У цьому творі поетеса виклала усі свої переживання. вона - мрійниця, що безмежно любить весну. Але для неї є дуже болючим те, що героїня не може насолодитись красою весни сповна. спочатку ми бачимо сум ліричної героїні, адже вона говорить, що "мене забула радісна весна". тут поетеса хотіла показати, що вона не може насолодитись навіть таким простим явищем, як весняна пора. та далі вона вже радіє, адже "ні, не забула, у вікно до мене.." отже, настрій та переживання героїні змінюються поступово. спочатку вона сумує через свою хворобу, але потім радіє найменшому - цвіту, що побачила у вікні.