Сучасна українська література — українська література останніх десятиліть, створена сучасними письменниками. У науковій літературі точно не зазначено, від якого моменту українську літературу слід вважати сучасною. Утім, під поняттям "сучасна українська література" найчастіше розуміють сукупність художніх творів, — написаних від часу здобуття Україною незалежності в 1991 році й дотепер. Таке розмежування зумовлене відмиранням після 1991 року загальнообов'язкового для митців СРСР стилю соціалістичного реалізму та скасуванням радянської цензури. Принципові зміни в українській літературі відбулися ще в роки Перебудови (1985) і особливо після Чорнобильської катастрофи (1986)[1
З покон віків існує багато визначень доброти і жорстокості. Ще з дитинства, нас батьки навчають тому, що бути добрим це найкраща риса для людини, а жорстокість це погано. Ніхто не народжуеться жорстокою чи доброю людиною, цих рис ми набуваемо з віком, з вчинками інших людей до нас та з вихованням, яке дають нам наші батьки.
Складові добра:
· доброзичливість — щире бажання людям добра, приязне ставлення до людей, прихильність до них;
· людяність — співчутливе, зацікавлене ставлення до інших;
· чесність — відверта, щира поведінка з людьми;
· сміливість — здатність переборювати труднощі;
· ввічливість — дотримання добрих манер, вихованість, люб’язність. Уважність у поводженні з іншими людьми.
Компоненти зла:
· боягузтво — пасування перед труднощами;
· грубість — некультурна, неввічлива поведінка;
· егоїзм — себелюбство, нехтування інтересами інших людей заради задоволення власних забаганок;
· злість — недобре, сповнене злоби ставлення до інших;
· зазнайство — вияв зверхності, зневажливе ставлення до інших;
· скупість — надмірна ощадливість, що викликає осуд
Тобто, можна зробити висновок, що доброта та жорстокість живуть пліч-о-пліч зароджуючи певну гармонію, адже без доброти не буває жорстокості та навпаки.
А на запитання: "Де ж вони живуть?" , відповідь у нас самих, у кожному з нас.
Наші вчинки є домівкою цих двох сестер і ми самі обираємо найбільш привабливий варіант.
Існує така історія: "У мудреця запитали: "Хто перемагає: доброта чи жорстокість?" І тоді він відповів , що у кожній людині є два вовки. Один символізує зло, жорстокість, ненависть, егоїзм, брехню. А інший доброту, кохання, гармонію, правду, щиристь і відданість. І вони постійно б'ються один з одним. А перемагає з них той кого годують."
Поступитися місцем людині похилого віку, жінці з пакунками або дитині, нагодувати голодного, посміхнутися прохожій людині, підказати дорогу, пригостити чаем, ось це є доброта, такі, якщо замислитися, звичайнісінькі речі, які не так важко здійснювати кожного дня. Та не треба забувати про іншу сторону медалі: поганий настрій, образа, невихованість та сама жорстокість, яка породжує жорстокість у наших серцях.
Байдужа людина може пройти повз людину, котра потрапила в біду. Пам’ятаймо, жорстоким своє серце зробити легко, лише варто декілька разів зробити зло, а далі це стає звичкою. Люди з жорстоким серцем здатні на злочин. Вони, не вагаючись, вбивають, грабують. Але будь-який злочин карається. Рано чи пізно жорстоку людину карають за її злочини.
А тепер поміркуймо, кому краще у світі жити: доброму чи злому? Добра людина може досягти вершин у своєму житті, якщо тільки цього захоче. А зла? Вона обов’язково зробить щось таке, за що буде покарана. Чи досягне ця людина успіхів? Щоб ваше серце було добрим, а не жорстоким - не чиніть зла. До ть, чим зможете, і не проходьте повз нужденного. І немає різниці – людина це чи тварина, всі ми хочемо тепла і ласки, любові й захисту.
Поспішайте творити добро, вчіться співчувати. Не намагайтеся комусь зробити зло, причинити біль, тому що за це рано чи пізно ви будете покарані. Колись ви також можете опинитись у скрутній ситуації, і вам ніхто не подасть руки. Пам’ятайте! Як ви ставитесь до цього світу, таким боком і світ до вас повернеться.
Объяснение:
Відповідь:
Коли я читав повість А. Я. Чайковського «За сестрою», мені здавалося, що переді мною постав герой-богатир з раніше читаних українських дум. Хоч Павлусю було лише п’ятнадцять років, але він часто потрапляє, а потім вибирається із ситуацій, з яких йому, здавалося б, вибратися не під силу. Я розумію, що автор явно перебільшує фізичні можливості свого героя, але, певнр, він на: магався довести нам, сьогоднішнім, що такі молоді герої — окраса історії України! І ми вже не помічаємо цього перебільшення, бо образ Павлуся захоплює нас, викликає особливу симпатію; його хочеться наслідувати і бути на нього схожим.
Ось Павлусь вирушає в далекі й небезпечні мандри на пошуки сестри, яку щиро любив. Ні лихі часи, ні повна невідомість не зупиняють юного героя, бо його надихають рішучість і сміливість старших співвітчизників-запорожців. Він намагається насамперед собі довести, що гідний їх, вірних захисників нашої землі від татарських набігів.
Андрій Чайковський не ідеалізує Павлуся. Хоч, звісно ж, у першу чергу, наділяє його найкращими рисами, за які хлопця не можна не полюбити. Щодо мене, то я схиляюсь перед патріотизмом сміливого Павлуся, його присягою на вірність рідному краєві, яка звучить у внутрішніх монологах героя, а також перед щирістю та м’якістю душі, теплотою та ніжністю почуттів. Навіть те, що він нібито поступається совістю і вдається до хитрощів і обману татарина, який хотів повернути хлопця до двору Сулеимана, можна виправдати. Ним керувала мета будь-що вижити, щоб здійснити свою мрію — знайти сестричку Ганнусю і визволити її з неволі. Цій благородній меті були підпорядковані всі його вчинки і поведінка, поки не здійснилася його зустріч з сестрою.
Гадаю, образ Павлуся надовго запам’ятається не тільки мені а й моїм одноліткам, бо хвилює й сповнює душі щирою любов’ю до рідної землі та її історії.
Детальніше - на -
Пояснення: