Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.
Літературні твори найчастіше написані так, що розповідь у них ведеться від імені оповідача. Таку розповідь називають мовою автора. Висловлювання дійових осіб твору, що їх вводить автор у розповідь, називають мовою персонажів. Мова дійових осіб і мова автора в тексті часто переплітаються, чергуються, тісно пов'язуються між собою, становлячи єдине ціле — художній твір. У казці «Фарбований Лис» автор, Іван Франко, розповідає про життя та походеньки головного героя — Лиса Микити. Але й сам Лис Микита своїми висловлюваннями та міркуваннями всебічно характеризує себе. Мову автора та мову персонажів слід читати по-різному, добираючи відповідну інтонацію, тон, темп, гучність тощо. Мова автора —розповідь про ті чи інші події, вчинки героїв, їхні характери, яку веде оповідач. Мова персонажів — це висловлювання героїв твору.
1. Про що ми дізнаємося з мови автора, про що — з мови дійових осіб? Доведіть свою думку на прикладі уривка з казки Івана Франка «Фарбований Лис» від слів: «Став мій Лис, оглядає те чудовище...» до слів «Пішли дні за днями». В уривку розмежуйте мову автора і мову персонажів. 2. Знайдіть і зачитайте фрагмент казки, що описує цю ілюстрацію. Від чийого імені ведеться розповідь?
Объяснение:
Духовний шлях Тараса Шевченка є класичним прикладом нелегкого шляху православного християнина, який шукає в умовах соціальної несправедливості Правду Божу та волю до існування, взірцем пошуку духовного шляху всебічного пізнання людського буття та прагнення народу до самобутності. З одного боку, життя Шевченка визначене його пристрасним, безкомпромісним, суперечливим характером, сповненим «непорушної хохлацької впертості»З другого боку, життєвий шлях поета став школою вчителя моралі, вчителя життя та національної самосвідомості.
І це не випадково, бо лише через подолання людського страждання, суперечностей життя, надивившись на «похмуру декорацію та бездушних, грубих лицедіїв» та її «мерзенних уславлювачів», як писав Шевченко, — можна наблизитися до Істини.
Літературна спадщина Шевченка в сучасній науці досить ґрунтовно вивчається світськими дослідниками. Питання ж релігійної етики, соціальної думки, підняті мислителем, все ще вимагають серйозного богословського дослідження та певного церковного осмислення. Питання про місце соціальної етики в літературній спадщині Шевченка стоїть сьогодні досить гостро не лише у філософії, а й у політичній теології. Цим стурбовані не лише професійні філологи, літературознавці, педагоги, а й взагалі всі, хто цікавиться спадком українського генія.
Шевченко, порушуючи численні проблеми соціального устрою суспільства, вказує на велич Бога у світобудові, на місце людини в світі, Батьківщини в долі особистості, формуючи цим певні засади етичної самосвідомості людської особистості.