при́тча — це повчальна розповідь з історії чи навколишнього життя, мета якої викласти духовні чи моральні істини. на відміну від багатозначності тлумачення байки, у притчі зосереджена певна дидактична ідея. сюжет притчі будується в образній формі, на життєвих ситуаціях, на повсякденних
спостереженнях суспільного життя.
анафора — єдинопочаток; одна зі стилістичних фігур; вживаний на початку віршових рядків звуковий, лексичний повтор чи повторення протягом цілого твору або його частини синтаксичних, строфічних структур.
гіпербола— вид тропа. стилістична фігура явного і
навмисного перебільшення для посилення виразності та підкреслення сказаної думки. наприклад: «я казав це тисячу разів» або « як дуб».
епітет— це слово чи словосполучення, завдяки особливій функції в тексті, є слову набути нового значення або смислового відтінку, підкреслює характерну рису,
визначальну якість певного предмету або явища, збагачує мову новим емоційним сенсом.
міфи — це античні, біблійні й інші перекази, сказання про створення світу і людини, розповіді про діяння древніх, про грецьких і римських богів і героїв.
Відповідь:
як варіант ) :
У мене в дитинстві було багато дитячих книг: казки, оповідання, книжечки з дитячими віршиками і пісеньками. Але моєю першою книгою, яку я самостійно прочитала, була книга Всеволода Нестайка «Дивовижні пригоди у Лісовій школі». Ця книга запам᾽яталася мені яскравими малюнками, а також тим, як легко, цікаво і з гумором описує автор шкільне життя лісових звірят. А життя це різноманітне, яскраве, насичене неймовірними пригодами. Книга В. Нестайка виховує в будь-якій дитині захоплення красою, почуття дружби, взаємодо засуджує зрадництво і, водночас, наштовхує на усвідомлення власних помилок.
І до сьогодні ця книга лежить у мене на книжковій полиці. Вона назавжди залишиться у серці приємним спогадом про першу книгу у моєму житті.
Пояснення:
ответ:1722 народився Григорій Сковорода, український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог; мандрівний філософ. Освіту здобув у Києво-Могилянській академії (хоча вищої освіти не скінчив). Оскільки мав гарний голос і музичний слух, на початку грудня 1741 юного Сковороду взяли до Глухівської співацької школи, звідки повезли до Петербурзької придворної царської хорової капели. Наприкінці серпня 1744 разом з почетом імператриці Єлизавети прибув до Києва. Тут з капели звільнився, отримавши чин "придворного уставника", що означав дворянство з титулуванням "ваше благородіє". 1745–1750 у складі "Токайської комісії з заготівлі вин до царського двору" побував в Угорщині, Словаччині, Австрії. З 1751 вчителював у Переяславському колегіумі, з 1753 був гувернантом В. Томари, сина поміщика С Томари у селі Кавраї, з 1759 викладав у Харківському колегіумі поетику. Упродовж 1760–1762 у повній самотності розмірковував над Божественним промислом і пізнанням себе. 1762 у Харкові познайомився з М. Ковалинським, став його вчителем і другом, згодом, після смерті Сковороди, Ковалинський став його біографом. Від 1769 вів життя самітника й мандрівного філософа; мандрував переважно по Слобожанщині. Тоді ж почав писати філософські діалоги й трактати, в яких біблійна проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Головним сенсом людського існування вважав самопізнання. Свої філософські трактати і діалоги писав химерною сумішшю церковнослов'янської, української та російської мов, байки – руською книжною мовою, пісні – українською. За життя не надрукував жодного твору. Рішучий поворот, який у розумінні теології і філософії здійснив Сковорода, полягав у відмові від традиційних претензій філософів на створення заг. картини світу, в зосередженні філос. думки навколо питання, що таке щастя і чи може його досягти кожен. Висловлюючись звичними сьогодні словами, Сковорода вбачав основну задачу філософії в побудові філософської антропології, а філософську онтологію, що її розвивали послідовники Г.-В. Лейбніца, не вважав шляхом до розв’язання проблем людини. Сковорода можна вважати передвісником нової епохи – епохи українського романтизму.
Объяснение: