ответ:Вони народилися на Донбасі 6 січня з різницею у 40 років. Вони любили Україну, хоча і по-різному: один лірично розповідав про її красу, інший – революційно, дещо агресивно закликав боротися за її незалежність. Вони по-різному ставилися до радянської влади, але в біографії кожного з них за часів СРСР є звинувачення в націоналізмі. Вони стали видатними українськими поетами, черговим підтвердженням, що Донбас був українським. Радіо Донбас.Реалії згадало вірші Володимира Сосюри та Василя Стуса, які і зараз залишаються актуальними – про Україну та борців, які не дозволять їй бути під російським гнітом.
Объяснение:
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.