Объяснение:
1. Найкраще мораль байки «Жаба і Віл» передає прислів'я (Б) не надувайся, жабо, бо до вола ще далеко.
2. У судовому засіданні (байка «Щука») НЕ брав участі (Г) Ведмідь.
3. Адвокатом Щуки на суді була (Г) Лисиця.
4. В образі Жаби втілено негативну людську ваду – заздрість. Через неї вона захотіла бути великою, як віл, надулась та луснула. Заздрісні люди трапляються у нашому житті. Ця риса харак¬теру може виявлятися у інтригах, що плетуть деякі однокласники, щоб здобути щось подібне, щоб не вчитися.
ЖАБА І ВІЛ
Раз Жаба вилізла на берег подивиться
Та й трошечки на сонечку погріться.
Побачила Вола
Та й каже подрузі тихенько
(Вигадлива була!):
— Який здоровий, моя ненько!
Ну що, сестрице, як надмусь.
То й я така зроблюсь?
От будуть жаби дивуваться!
— І де вже, сестро, нам рівняться! —
Казать їй друга почала;
А та не слуха... дметься... дметься...
— Що, сестро, як тобі здається.
Побільшала хоч трохи я?
— Та ні. голубонько моя!
— Ну, а теперечки? Дивися!
— Та годі, сестро, схаменися! —
Не слуха Жаба, дметься гірш.
Все думає, що стане більш.
Та й що, дурна, собі зробила?
З натуги луснула — та й одубіла!
Такі і в світі жаби є.
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити.
Як милосердний Бог дає.
5. Мораль байки «Жаба і Віл».
Такі і в світі жаби є.
Прощайте, ніде правди діти;
А по мені — найлучче жити.
Як милосердний Бог дає.
Мораль байки вчить не заздрити, зважувати свої сили, не бути самовпевненим, радіти з того, яким є, не вважати себе найкращим, жити по своїх здібностях та можливостях, не марнувати своє життя на забаганки.
6. Лисиця втілює такі типові риси характеру : хитрість, лицемірство. Напевно, важко сказати чи бувають люди, які жодного разу в житті не схитрували. Але усі засуджують цю рису. Адже вона може принести біду іншим, похожа на неправду, використовує других.
7. Характеристика Щуки. Щука – це хижа риба, від неї «у ставу ніхто життя не мав: того заїла в смерть, другого обідрала». Так про неї звучало у доносі. Правда це чи ні, та одна деталь у байці засвідчує, що вона не без гріха. Ходила чутка, «що ніби Щука та частенько, як тільки зробиться темненько, Лисиці й шле то щупачка, то сотеньку карасиків живеньких Або линів гарненьких...». Як говорять у народі, диму без вогню не буває. Недаремно, на захист Щуки і стала та Лисиця, яка брала хабарі.
8. В байці судді виступають поверховими, без знання своєї справи, нікчемними, їх легко обманути, їхній вирок не є справедливим. Таких людей називають нечесними. Л. Глібов свідомо увів до сюжету байки суддями Ослів (не виділяються розумом), нікчемну Шкапу, два стареньких Цапа (які, мабуть, бояться втратити роботу, тому не раз ідуть проти совісті).
9. Байка «Щука» належить до сатири. Твір є викривального характеру. Автор різко висміює несправедливий суд, висміює нечесних та підкупних суддів. Нема жартівливого та доброзичливого тону.
10. Мені найбільше сподобалася байка Л. Глібова «Жаба і Віл». Вона має жартівливий тон, смішними є нездійсненні намагання Жаби стати великою, як Віл, незважаючи на плачевний кінець. Але він є засторогою усім заздрісникам.
11. На ілюстрації ми бачимо Жабу, котра «не слуха…дметься…дметься ». Вона зеленого кольору. Велика та надута. Ось-ось лусне. Очі дуже великі від перевтоми. Вона весела, бо не чує порад інших та не хоче розуміти, що її намагання марні.
12. Мораль до байки «Щука».
Задля справедливості
До когось це звертання:
Кидати щуку в річку –
Нечесне намагання.
13.1. Вивчити напам'ять байку Л. Глібова «Щука».
ЩУКА
На Щуку хтось бомагу в суд подав.
Що буцімби вона такеє виробляла.
Що у ставу ніхто життя не мав:
Того заїла в смерть, другого обідрала.
Піймали Щуку молодці
Та в каплиці (посудина з ручками для носіння рідини)
Гуртом до суду притаскали,
Хоча чуби й мокренькі стали.
На той раз суддями були:
Якіїсь два Осли,
Одна нікчемна Шкапа
Та два стареньких Цапа. —
Усе народ, як бачите, такий
Добрячий та плохий.
За стряпчого, як завсігди годиться.
Була приставлена Лисиця...
А чутка у гаю була така.
Що ніби Щука та частенько.
Як тільки зробиться темненько,
Лисиці й шле то щупачка,
То сотеньку карасиків живеньких
Або линів гарненьких...
Чи справді так було, чи, може, хто збрехав
(Хто ворогів не мав!), —
А все-таки катюзі.
Як кажуть, буде по заслузі.
Зійшлися судді, стали розбирать:
Коли, і як воно, і що їй присудити?
Як не мудруй, а правди ніде діти.
Кінців не можна поховать...
Не довго думали — рішили
І Щуку на вербі повісити звеліли.
— Дозвольте і мені, панове, річ держать, —
Тут обізвалася Лисиця:
— Розбійницю таку не так судить годиться:
Щоб більше жаху їй завдать
І щоб усяк боявся так робити, —
У річці вражу Щуку утопити!
— Розумна річ! — всі зачали гукать.
Послухали Лисичку
І Щуку кинули — у річку.
13.2. Л. Глібов «Вовк та Ягня» (1854р.)
На світі вже давно ведеться,
Що нижчий перед вищим гнеться,
А більший меншого кусає та ще й б'є —
Затим що сила є...
Художні особливості: три частини композиції виконують роль тези, антитези і синтезу. Поезія вибудувана як монолог-звертання ліричного героя до рідного слова. Анафора «О слово рідне!» увиразнює не тільки композиційну єдність, а й змістову наповненість, підкреслює щирість ліричної оповіді, схвильованість героя, зумовлює ораторські інтонації, патріотичні почуття. У серці автора виникає біль через зневажливе ставлення до рідної мови й історичне безпам’ятство співвітчизників. Наскрізна антитеза розгортає сюжет вірша. Поет використовує яскраві метафори й епітети. Українське слово уподібнюється «скутому орлу», тобто поневоленому народові, слово якого звучало завжди як «співочий грім батьків моїх», а тепер «дітьми безпам’ятно забутий». Поет вдається до ремініс- ценцій послання «І мертвим, і живим...» Т. Шевченка, закликаючи дієво любити свободу людини і народу. Для поета рідне слово, незважаючи на переслідування і заборони, — носій волелюбного духу народу, його безсмертя. Ідея вірша випливає з переконань митця, що рідне слово відбиває драматичну історію України, стало духовною зброєю народу. Зображуючи поетичний образ неповторної краси української мови і Вітчизни, поет висловлю своє творче кредо: «О слово! Будь мечем моїм! / Ні, сонцем стань! Вгорі спинися, / Осяй мій край і розлетися / Дощами судними над ним». Образ меча в Олеся перегукується з емблемою апостола Павла, у якого він символізує меч духовний: «Меч духовний є слово Боже». Автор переосмислює цей образ, поєднуючи в ньому духовне і творче начала; слово-меч стає атрибутом свободи і справедливості. У руслі символізму поет вдається до міфологічних образів космічного тору — сонця, синього неба, музики зір, а також біблійних образів (судні дні), які очистять рідний край від зла і стануть запорукою відродження нації, якщо вона поставить слово-меч собі на службу, оберігатиме рідне слово — символ безсмертя народу.
ответ:
прости, мне нужны ((
объяснение:
так вышло