Составьте !
головним героєм поеми і. котляревського «енеїда» був звичайний «парубок моторний» еней. але якщо в однойменній поемі вергілія, яку український письменник узяв за основу, цей образ використовувався для підкреслення «божественного» і благородного походження римського народу, то і. котляревський в образі енея втілив найкращі риси українського козацтва.
«еней був парубок моторний
і хлопець хоч куди козак,
удавсь на всеє зле проворний,
завзятіший од всіх бурлак».
кошовий еней у і. котляревського — умілий керівник і організатор, хоробрий і відважний ватажок. на перший погляд, він хоч і не відрізнявся від своїх друзів-гультіпак, але саме йому доводиться приймати рішення у вирішальні моменти. досить згадати шторм на морі, коли саме еней здогадався «всунути в руку нептуну» грошей. та й результат бою троянців з рутульцями залежав від двобою ватажка з турном.
хоч еней інколи здається іграшкою у руках богів, він не за їхнею волею, а за власним бажанням з ними спілкується, сам спускається у пекло лише заради того, щоб дізнатися, як йому діяти далі. безумовно, еней покладається на своїх друзів та на себе, а тільки потім на волю богів.
по-різному автор змальовує головного героя поеми. інколи з ущипливою посмішкою, інколи з гумором, але завжди з любов’ю. еней вірний троянському побратимству, сміливий і відчайдушний вояка, він здатний встановити гарні дипломатичні стосунки з евандром і ацестом. але при цьому і. котляревський не ідеалізує свого героя, бо все ж таки це завзятий запорізький козак, який любить добре погуляти і багато випити.
у поемі не раз зустрічається портретний образ енея, причому не завжди автор змальовує його світлими фарбами. наприклад, одного разу показано, як з похмілля у енея «опухли очі, як в сови, і ввесь обдувся, як барило». звичайно, такий опис теж доречний, адже поема «енеїда» — це бурлескно-травестійний твір, та й читацького осуду такий опис не викликає.
як би там не було, нам глибоко симпатичний головний герой поеми, адже він є яскравим представником славетного козацького роду. хоча у творі троянці — гультіпаки, босяки і пройдисвіти, але водночас це справжні герої і лицарі, надійні й неймовірно витривалі воїни. а на чолі у них еней — справжній український козак, частина великого козацького братства, живописний, яскравий і водночас такий земний літературний герой веселої української вдачі.
Відповідь:
Пояснення:
Літературний напрям (течія). Твір «Гусі-лебеді летять…» поєднує у собі такі літературні напрями, як модернізм та соцреалізм (симбіоз соцреалізму з модернізмом).
Жанр твору. Як вже зазначалося вище, «Гусі-лебеді летять…» — це автобіографічна повість.
Літературний рід. Виходячи з того, що цей твір є повістю, він належить до літературного роду, назва якого епос (епіка).
Темою повісті «Гусі-лебеді летять…» є дитинство автора, його спогади про дитячі роки. Також письменник показує життя українського села у двадцяті роки минулого століття.
Проблематикою твору є вміння співпереживати, чуйне ставлення до інших людей. Як ми бачимо з повісті, головному героєві Михайлику притаманна така найважливіша риса характеру, як людяність. Попри свій дитячий вік, він проявляє милосердя до голодних жебраків (жінці та її сина), які просили якусь їжу, та поділився з ними насінням.
Доброзичливість проявляють також інші позитивні герої твору (родичі Михайлика: його мати та батько, дід і баба), дівчина Люба, дядько Себастьян, попова наймичка Мар’яна, дід Дем’ян, кобзар Левко.
На противагу вищеназваним героям, так званий полюс зла уособлюють кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир та людина з «темною душею» дядько Сергій.
Ідеєю твору є єднання краси природи та внутрішнього світу доброго маленького хлопчика. М. Стельмах закликає читача любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска».
І нарешті, головною думкою повісті є швидкоплинність буття. Все минає, життя проходить, але в ньому є багато прекрасного, яке треба помічати. Ми повинні бачити красу навколишнього світу та цінувати найщасливіші моменти життя. У родинних стосунках дуже важливі порозуміння, повага, любов, гармонія. Прикладом ідеальних подружніх стосунків було життя дідуся та бабусі Михайлика, в яких «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини».