Українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом.Кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. Релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («Ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («У неділю рано-вранці», «Яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак Макара», «Зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та Батьківщиною на чужині — у рекрутських («Ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла», «Била мене мати»).
Молодіжні коломийкиОй співанки-коломийки, в'язанку з них в'яжу, Як попросять заспівати, я ся не відкажу.Як я стану коломийки співати, співати, Засмієшся, і затужиш, і станеш гадати.
Ой дрібонько коломийка, дрібонька, дрібонька, Одна мила, друга люба, третя солодонька.
- Звідки мої співаночки! – питаються люди. В полонинах, буковинах ростуть вони всюди.
Та я собі заспіваю, тоненько засвищу, Стільки знаю співаночок, як трави та листу.
Ой повіяв буйний вітер, повіяв, повіяв, Та він мої коломийки по горах розсіяв.
Коломийку заспіваю, як ми веселенько, Коломийку заспіваю, як болить серденько.
Коли собі заспіваю, то журба щезає, Бо то ж наша коломийка такі чари має.
Ой Матію та Матію, відколи тя Зроби мені коновочки, най співанки ношу.
Зроби одну, зроби одну та зроби ще другу, Одна буде про весілля, а друга про тугу.
Ой я собі заспіваю двома голосами, Один піде понад лугом, а другий лісами.
