Відповідь:
1.Композиція повісті «Інститутка» проста. Основний прийом композиції: прийом антитези. Прийом зіставлення авторка використовує для того, щоб ще яскравіше підкреслити непримиренність двох протилежних соціальних груп, неминучу боротьбу між ними.
Оповідь, як і в «Народних оповіданнях», ведеться від першої особи. Цікаво, що тут першою особою виступає одна з головних героїнь твору Устина.
2.До позасюжетних елементів зараховують:
назву твору – «Інститутка»
присвята — Т. Г. Шевченку.
портрет (опис зовнішності) Увійшла бабуся старесенька-старесенька, — аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють. Прокіп - дивлюсь: високий парубок, ставний, поглядає, всміхається. Катря: білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Кум-полковник - огрядний, кругловидий, червоний, усе вуса закручує правицею, а лівою шаблю придержує та плечима все напинається вгору.
пейзаж 1) Весело зочити степ, поля красні!. Степ зелений наче втікає в тебе перед очима далеко кудись, далеко... Любо на волі дихнути!
2) Вітерець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок. Опівдня сонячний промінь гарячий перекине через хату ясну стягу трепечущу...
3) Тихого та ясного ранку виїздили ми з села, а мороз аж тріщить. Іній запушив верби; біліли віти і сяяли проти сонця. 4) Вийшла на рундук, — ніч місячна, зоряна.
обстановку (інтер’єр, опис речей) 1) У хаті холодок і тихо; стіни білі й німі; я сама з своєю душею. 2) Світлички невеличкі, та гарні, чистенькі. Стільчики, столики — все те новеньке, аж лощиться. 3) У печі палає, як у гуті. Одсвічують весело білі стіни і божничок, вишиваним рушником навішений, квітками сухими й зіллям уквітчаний. З полиці миси, миски й мисочки, і зелені, й червоні, і жовті, наче каміння дороге, викрашаються. Усе таке веселе в тій хаті було, прибране, осяюще: і кужіль м'якого льону на жердці, і чорний кожух на кілку, і плетена колиска з дитинкою.
вставні епізоди Із себе; пнуться на вікно, нетерплячі, коли той дощ ущухне;
Із позасюжетних елементів у повісті відсутні — авторські відступи, обрамлення, , епіграф.
3.1. Групування персонажів носить подвійний характер: вони протиставляються не тільки за своїм соціальним становищем (звідси й жанр твору): з одного боку, кріпаки Прокіп, Назар, Устина, Катря, бабуся, з іншого — пани, а й з погляду їх життєвої активності (рішучі Прокіп і Назар — пасивна бабуся; агресивна панночка — бездіяльно-безхарактерний лікар).
2. Персонажі чітко поділяються на дві групи, які протиставляються у творі: пани (панночка, бабуся інститутки; полковий лікар, майбутній чоловік інститутки) і кріпаки (Устина, Прокіп, бабуся — служниця, Назар, Катря).
Порівнявши ці образи, можна помітити те, що у кріпосників відсутні імена. Авторка так і називає головну героїню — інститутка, панночка, без імені, те саме стосується і старої пані, і лікаря.
Натомість кріпаки, неписьменні, звичайні люди, вражають і викликають глибоку симпатію своєю духовністю, яку вони черпають не з книжок, не з порожніх моралізаторств, які часто так і залишаються тільки словами, але з самого життя.
4.У старої пані не було роду, окрім внучки — панночки, інститутки. До неї вона надзвичайно добра, привітна, щира.
На старості літ стара пані доброзичливо ставиться і до своїх служниць. Але це не завжди було так. «А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї…», — розповідає Устина.
Лікар показний, освічений, добріший за жінку, але підкоряється жорстокій та владній дружині й загалом кріпосницьким порядкам. Спочатку він несміливо захищав своїх кріпаків, та дуже швидко відступився, сказавши: «Робитиму все так, як ти сама надумаєш». Кріпаки сподівалися, що він захистить їх від лютої дружини, але лікар виявився безвольним, не захотів сваритися з панночкою, не зміг осудити її за нелюдяні вчинки.
Отже, в образах старої пані та чоловіка інститутки Марко Вовчок спростовує віру народу в «доброго пана». Тож «добрі» пани нічим не відрізняються від жорстоких. Ц
Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям.
Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах».
А макака - корисливий і підлий,слабохарактерний, трусливий.
Справжньою патріоткою України є поетеса Ліна Костенко. Вона вибрала долю митця українського слова у тоталітарній суспільно-політичній системі, лояльною до якої аж ніяк не могла бути. Для неї поезія і правда — тісно пов'язані між собою. Служити поезії — служити істині!
Правда людська, про яку писала Ліна Костенко як про "матір поезії", зовсім не збігалася з офіційною проголошуваною правдою. А час показав: без цієї правди не могло бути справжнього мистецтва. В умовах бездержавності слово було чи не єдиним оберегом нації. Тому так гнівно звучать слова поетеси, які на довгі роки стали її творчим кредо:
Поезія — рідна сестра моя.
Правда людська — наша мати.
Тема України, безумовно, є наскрізною більшості поезій Ліни Василівни. У них образ "батьківщини" тісно пов'язаний з категоріями "пам'ять і духовність". Ідея української державності є визначальною для всієї громадянської лірики поетеси, зокрема поезій: "Біль єдиної зброї", "Я хочу на озеро Свитязь", "І засміялась провесінь: Пора!", "Місто Ур", роману у віршах "Маруся Чурай", творів "Берестечко", "Княжа гора" та інших. І в усіх цих творах пульсує єдина думка: без власної держави народ перетворюється просто на натовп, позбавлений національної свідомості.
Майже в усіх поезіях Ліни Костенко, присвячених Україні, всі думки й почуття є глибоко патріотичними. Згадаймо з цього приводу рядки з вірша "Біль єдиної зброї":
...Шматок землі
ти звешся Україною.
Ти був до нас. Ти будеш після Мій предковічний мій умитий росами, космічний
вічний...
Духовність людини обов'язково пов'язана з її патріотизмом. Аналізуючи поетичні збірки Л. Костенко, можна звернути увагу на вірш "І засміялась провесінь: Пора!". На перший погляд, у ньому немає жодних декларацій, жодних формулювань власного творчого кредо Л. Костенко. Але чому поетеса саме цією поезією відкриває свої збірки? Може, вона фіксує одну із миттєвостей у житті, коли відчула причетність до свого народу, до його історії. Ось, наприклад, Чорний шлях — так у народі прозвали дорогу з України до Криму, по який нападники вели тисячі невільників у рабство. А ось і Великий Луг — місце в середній течії Дніпра, трохи нижче від Острова Хортиця. Тут зароджувалось і формувалось козацтво. Саме тому Великий Луг був символом боротьби за волю. Ставлячи поряд Чорний шлях і Великий Луг, поетеса подає своє розуміння української історії. Ліна Костенко іде за часом, як за плугом, бо це стало закодованим життєвим кредом поетеси.
її твори сповнені дивовижної енергії протесту проти нищення національного духу. Так, у поезіях "Місто Ур" та "Плем'я Тода" стверджується думка про необхідність шанобливого ставлення до своєї історії:
Є боротьба за долю України.
Все інше — то велике мискоборство.
Отже, Ліну Костенко критики по праву називають "королевою української поезії". Вона — серце й душа народу! Без правди не може бути справжнього патріота своєї Вітчизни, як не може бути справжнього блакитного неба над золотими нивами України.
Объяснение: