ПАСПОРТ ТВОРУ
Рід літератури «Мартин Боруля»: драма.
Жанр «Мартин Боруля»: трагікомедія (комедія в 5-ти діях — так визначив жанр твору автор),
Тема «Мартин Боруля»: сатиричне зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові моральні норми.
Ідея «Мартин Боруля»: утвердження думки, що гідність людини визначає не належність до привілейованого соціального стану, а чесна праця, простота і щирість у стосунках з людьми; смішна та людина, яка соромиться бути собою, захоплюється фальшивими цінностями, з усіх сил намагається пристосуватися до швидкоплинної моди.
Художній напрям «Мартин Боруля»: реалізм.
Дійові особи: Мартин Боруля, заможний хлібороб, його дружина Палажка, син Степан, донька Марися; Гервасій Гуляницький, багатий шляхтич, його син Микола; Націєвський — реєстратор з ратуші; повірений Трандалєв; Протасій Пе- ньонжка, Матвій Дульський — чиншовики; Омелько, Трохим — наймити Борулі.
Сюжет, композиція «Мартин Боруля»: комедія в 5-ти діях. Події відбуваються протягом кількох тижнів.
В основу сюжету твору покладено невигадану анекдотичну історію гонитви селянина за дворянством і втрати надії на нього через прикрий недогляд, допущений писарем у минулі часи, — розбіжність в одній-єдиній літері прізвища. Сюжет комедії «Мартин Боруля» письменник побудував на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який тривалий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це витратив чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тебілевич, а в нових — Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
Розв’язка — гостро драматична. Мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.
Сюжет твору (своєрідна, яскраво національна версія відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич») становлять гумористичні сцени із життя заможного хлібороба Мартина Борулі, який домагається втрачених дворянських прав. Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»),
Сповнені іронії, а іноді й сарказму сцени, у яких Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним життя селянина- хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Проблематика «Мартин Боруля»:
людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;
праці як духовної потреби і джерела матеріального статку;
батьків і дітей;
меншовартості;
кохання і сімейного щастя.
Примітки: Драму було надруковано у львівському журналі «Зоря» 1891 року. Завдяки добродушному народному гумору, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п’єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.
Факти з життя М. в. ЛомоносоваМайбутній великий вчений з'явився на світ в маленькому селі Мишанинской в Архангелогородской губернії. Його батько належав до невеликий за чисельністю етнографічної групи російського населення, які мали свою культуру і звичаї. Сім'я жила з доходів від рибної ловлі. Це була важка і небезпечна праця. Але, незважаючи на це Михайло рано почав виходити в далекі морські промисли з батьком – з десяти років. Рибалили вони в суворому Білому морі і доходили до Соловецьких островів.У чому біографія Ломоносова – це життя, вчинки і служіння всупереч обставинам. Так, всупереч важким умовам життя, він знайшов час і навчився грамоті. Допоміг йому в цьому С. Н. Сабельников – дяк місцевої Дмитрівській церкві.Одного разу юний Михайло випадково дізнався про твердий намір батька його одружити. Він прикинувся хворим, щоб сватання було відкладено, і вирішив негайно бігти в Москву. Вночі він таємно покинув отчий дім і примкнув до обозу торговців, які тримали шлях до столиці. Подорож було нелегким, але рівно через три тижні вони прибули до Москви.Багато в короткій біографії Ломоносова Михайла Васильовича цікавих фактів. Приміром, один раз він підробив документи. Справа в тому, що за походженням він не міг вступити у Московську слов'яно-греко-латинську академію. Пристрасть до наук підштовхнуло його на скоєння проступку: він видав себе за сина холмогорського дворянина.Бажання вчитися не було примхою або забавою. Він довів це, ставши одним з кращих учнів. В нагороду за старанність і старанність він разом з дванадцятьма іншими випускниками академії відправився в Петербург, а потім до Німеччини для подальшого навчання. В Європі він провів п'ять довгих років. Однак, для нього вони пролетіли, як один день. Він там знайшов те, що не міг знайти в рідній вітчизні – нові знання і вміння в таких галузях, як металургія, гірнича справа, фізика, хімія і філософія.Видатні розумові здібності, інтереси та діяльність Ломоносова збагатили багато галузей знань. Якщо говорити коротко, саме він займався дослідженнями атмосферного електрики, вивчав силу тяжіння, пояснив, з чого складається речовина – атомно-молекулярна теорія, з'явився творцем теорії кольору, відродив мозаїчне мистецтво, відкрив атмосферу на Венері і багато іншого.Якби не заступництво російської імператриці Єлизавети Петрівни, то Ломоносов був би страчений. Справа в тому, що він вів непримиренну боротьбу з академіками, потоком прибували з Європи німцями, які насаджували своє бачення російської історії і спотворювали її до невпізнання догоду своїй «норманської теорії». Пристрасті в Російській академії наук розпалювалися і апофеозом «поєдинку» став арешт Михайла Васильовича. Суд визнав доведеною провину Ломоносова і засудив до смертної кари або покаранню батогами.Цікаво відзначити, що відразу після смерті великого російського вченого всі документи з його архіву були конфісковані і безслідно зникли. Через кілька років німець Міллер видав частина праць під ім'ям Ломоносова. Але хто справжній автор цих робіт – невідомо.Навколо імені Ломоносова завжди ходили легенди, всілякі домисли і чутки. Він – незаконнонароджений син Петра Першого – це, мабуть, один із самих неймовірних і інтригуючих міфів. З можливим великим «предком» Михайла Васильовича явно ріднили стати, буйний норов і невгамовна пристрасть до наук і всіляким перетворенням. Говорили також, що не тільки унікальні здібності Ломоносова до йому поступити в Академію, але і високе заступництво. Але розмовами все і обмежувалося, оскільки письмових доказів того не знайшлося.Саме про буйності вдачі великого вченого розповідали багато анекдотів. Одного разу пізно ввечері на Василівському острові на нього напали розбійники. Їх було троє. Після несподівано запеклого опору двоє одразу ж зникли з місця події. Залишився Ломоносов повалив на землю і змусив у всьому зізнатися. Виявилося, що вони матроси і вирішили напасти на випадкового перехожого з метою пограбування. У гніві Михайло Васильович відібрав у нього одяг. Сам грабіжник виявився пограбованим, а потерпілий приніс додому несподіваний трофей.