У цьому оповіданні автор говорить про гармонію стосунків людини з природою, про історію «дівочого серця». Сотникова дочка Орися – головна героїня однойменного оповідання. Вона була напрочуд гарною: «Повна да хороша на виду… всю господу звеселяла». Автор не описує її зовнішності, але весь час зосереджує увагу читача на тому, що врода її була рідкісною. Якось Орися з дівчатами поїхала прати білизну до Трубайла і саме там почула від старого козака Гриви старовинну легенду про кохання. За тією легендою, покохав молодий князь дівчину-красу, запропонував їй стати його дружиною, але дівчина тільки посміялась у відповідь. Розлючений князь взяв лук з плеча і почав тоді стріляти в золоторогих турів, які їй належали. Поранені тварини побігли до кручі «і всі шубовсть у воду». Усі каменем лягли на дно, «аж річку загатили». З того часу бідолашний князь так і блукає по пущі. І сотник Таволга, і старий Грива, і Орися та молодий вродливий козак, легендарна Турова круча і річка довкруг неї – то все різні вияви душі нашого народу, його історії, моралі та психології.Та все-таки в центрі оповідання – внутрішній світ Орисі, глибоко ліричний, що сягає своїм корінням У сиву давнину народного буття. Дівчина схвильована розповіддю старого козака, вона проймається думкою про кохання, яке не має відповіді. Образи дівчини-краси і князя хвилюють її, змушують розмірковувати над подальшою долею та майбутнім коханням. Саме звідси, з дівочих мрій героїні, оце народнопісенне сприйняття природи. З дівочих мрій Орисі бере свій початок почуття світлого смутку, любові до нескінченного і таємничого світу, відчуття в природі, людях та легендарній минувшині чогось рідного, близького, дорогого і милого. Дивиться дівчина у воду і бачить, що хтось виїхав із пущі на сивому коні. Здається їй, що то князь з легенди, і вже «ось-ось заревуть і сунуться з річки зачаровані тури». Попрали дівчата білизну, поїхали додому, а там вже чекає красуню справжній князь – молодий козак. Із великою майстерністю описує Куліш заручини своєї улюбленої героїні. «Обняв козак Орисю, поцілував у тії губоньки, що наче з самого меду зліплені, і вклонились обоє низько, до самого долу, панотцеві».Автор підкреслює душевну щирість дівчини, її повагу до старших, її працелюбність. Саме тому для Пантелеймона Куліша Орися є втіленням ідеалу української дівчини.
Образ Зоськи з роману Підмогильного "Місто" На відміну від Надійки, яка для Степана Радченка уособлювала його минуле, його зв'язок з рідним селом, Зоська — це типова городянка. Зоська допомагає Степану утвердитися, адаптуватися у місті. Саме під час життя з нею Степан розвивався: почав багато читати, відвідувати виставки, музеї, театри, лекції, багато працював. Вони познайомилися, коли Степан купував лотерейний квиток. Зоська приваблює Степана своєю неприступністю. Степан захоплюється Зоською, бо вона жвава, невгамовна та непередбачувана. Він залицяється до неї, дарує їй квіти, цукерки, водить до кіно й театру. Степан робить її своєю коханкою, і Зоську цей статус пригнічує. Вона на межі зриву, бо Степан буває грубим з нею, а потім і зовсім рве з жінкою, фліртуючи на її очах з балериною Ритою - і це після того, як день тому пропонував Зосі одружитися. Жінка не витримує жорсткого розриву і наприкінці романа помирає.
