У мальовничому куточку нашої держави, на Чернечій горі, спить вічним сном наш Великий Кобзар. Знизу несе свої води могутній Дніпро, а з гори видно і «лани широкополі», і милу серцю Україну. Як мріяв, як заповідав.
Майже все своє життя Шевченко прожив за межами Батьківщини, але ніколи не забував її. Не забував він і своїх земляків – українців. Образи України й рідних людей змальовані в усіх його творах.
Уже в ранній творчості Шевченка перед нами постає козак-лицар, наділений надзвичайною силою та мужністю, непримиренний у боротьбі. Гордий, сильний, як лев, козак був гідним прикладом для наслідування. Була колись і слава, і воля, але все це в минулому:
Було колись панували,
Та більше не будем.
На місцях славетних боїв чорніють могили, а над «лицарськими синами» панують злії люди»:
…скрізь у славній Україні
людей у ярма запрягли
Пани лукаві».
Немає більше зелених садочків – повсихали, біленькі хати – повалялись, «ставки бур’яном поросли», а люди «німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». Кобзар докоряє українцям за бездіяльність, пасивність.
У своїй знаменитій поемі «І мертвим, і живим…» митець засуджує українське панство й перевертнів за те, що вони цураються України, своїх «братів незрячих гречкосіїв», зневажають українську мову, культуру, низько схиляються перед чужими:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра.
Кобзар закликає не цуратися рідного народу, мови.
Лише коли збудуться всі поетові бажання, коли обіймуть «найменшого брата», тоді настануть для України найкращі часи, і «світ тихий, невечірній ясно засіяє».
Закарбуймо у своїй пам’яті рядки зі славнозвісного твору, бо й ми є адресатом послання, спрямованого у вічність.
У притчі Григорія Сковороди «Вбогий жайворонок» зображені образи птахів, які поводяться дуже схоже із людьми. На початку притчі відбувається діалог між тетерваком Салаконом і жайворонком Сабашем. Салакон тільки що закінчив свою бурхливу трапезу з мисливської сітки, похвалився цим перед Сабашем, запросив його пообідати разом з ним і навіть почав виводити філософію з такої своєї поведінки. Філософія ця полягала в тому, що необхідно брати від життя все, що тільки можна, в тому числі і їжу із мисливської сітки. Жайворонок відмовився брати участь в обіді і сказав, що він готовий харчуватися лише тим, що сам знайшов і заробив. На цьому птахи розлетілися і Сабаш залишив Салакона, полетівши по своїх справах.
Пізніше Сабаш повертався через ті ж місця і зустрів дятла на ім’я Немес. Дятел розповів про те, як став свідком кривавої бійні – тетервак Салакон і його брати занадто захопилися поїданням їжі з мисливської сітки, за що деякі з них постраждали – вони були спіймані і вбиті мисливцем, сам же Салакон все-таки врятувався і полетів оплакувати свої гріхи. Сабаш не став розповідати Немесу про свою попередню розмову із Салаконом і відправився додому.
Прибувши додому, Сабаш поділився новинами зі своїми близькими і членами родини. Один з присутніх за столом, а саме навчений досвідом дядько Сабаша, проаналізував ситуацію з Салаконом та іншими тетерваками. Він сказав, що зазвичай до таких неприємностей призводить нездатність майбутніх жертв помислити всю складність ситуації, що склалася, і правильно оцінити ризики. Відбувається це через надзвичайне бажання незаслуженої та незаробленої наживи.
Саме в заключних словах притчі дядька Сабаша і розкривається основна думка притчі Григорія Сковороди «Вбогий жайворонок». Незважаючи на те, що жайворонок дійсно показав себе вбогим і відмовився від спільної трапези з тетерваками частково через власний страх, він у результаті і вижив. Цілком зрозуміло, що в притчі образи птахів використовуються тільки лише для опису людей і реального життя. У той час як деякі живуть своєю працею і не купуються на можливість отримати легку, але незаслужену наживу, інші, такі як тетервак Салакон, намагаються взяти від життя все і в пориві реалізації своїх бажань не помічають тих небезпек, якими повниться життя. Все це повинно показати читачеві, що життя звичайної стриманої людини набагато надійніше, ніж життя зухвалого й запеклого гравця, який рано чи пізно заграється, а пізніше сильно пошкодує про свою зухвалість.
Вірь у ціль, і йда в перед.