Недаремно говорять: «Життя прожити — не поле перейти». І прожити своє життя без помилок не вдається нікому. Хоч існує прислів’я: «На чужих помилках вчаться», — але частіше люди вчаться на власних. Можливо, так краще відкладається у голові та серці. Але кожного разу, коли хочеш щось зробити, треба гарненько подумати. Часто емоції чи незнання справи не дають змоги все обдумати так, як хотілося б. Думаю, що саме емоції, бажання похизуватися перед товаришами рухали вчинками героя оповідання Є.Гуцала «Сім’я дикої качки». Юрко — міський хлопчик, який кожного літа приїжджає до бабусі в село. Тося — сільська дівчинка. їй дуже цікаво спілкуватися з Юрком, той розповідає про місто різні історії. Дівчинка вірить, не здогадуючись, що всі історії не зовсім правдиві. Одного разу діти побачили, як дика качка вела свій виводок до води. Зворушлива картина. Але в Юрка виникло бажання спіймати таку здобич.Не звертаючи уваги на розпачливий крик качки, він забрав пташенят. Не зважав хлопець і на прохання й пояснення Тосі, чому цього не можна робити. Юрко запевняв дівчинку, що буде турбуватися про пташок. А чи потрібна його турбота качатам? Звичайно, що ні. Хоча вдома хлопець знайшов ящик, насипав зерна, пташенята гинули на очах. Юркові набридло дивитися на маленьких. Він полишив їх і пішов звати сільських хлопців, щоб похизуватися своїм уловом. Тося вже не могла стримувати свої переживання. Дівчинка забрала знесилених каченят і понесла до води. Юрко не знайшовши пташенят, одразу зрозумів, куди вони поділися. Прибігши в ліс до ставка,хлопці побачили Тосю. Дівчинка, поклавши на воду пташенят, водила руками по воді. Хлопці кинулися їй до але сили покидали каченят.Дуже хочеться вірити, що сім’я дикої качки все ж таки вижила. Юрко запевняв себе, що вони живі і щасливі. І хоча тепер він точно відчував свою провинні шкодував про скоєне, але виправити помилку вже не міг. Тож недаремно говорять: «Сім раз відмір, а один раз відріж». Жахливий вчинок, якому не можна знайти виправдання. Хлопець вчинив нерозсудливо, не прислухався до слів Тосі. Треба любити і берегти природу, прислухатися до порад друзів. Не можна бавитися пташенятами, їжачками чи будь-якими іншими братами нашими меншими. Ми всі є частинкою природи.
«Ти братові своєму смерть віщуєш?» «Що ж, їх сила в карі, а моя в змаганні.» «Я не тобі те крикнула, Гелено. Була я в той час новонарожденна і криком болю світ новий стрічала. Я бачила: Паріс на нас не глянув, устами тільки привітав троянців. Я бачила, як на його думки сандалія червона наступила. Я крикнула: «Несіть ячмінь і сіль,- за жрицею рокована йде жертва!» Розвіяв вітер золотеє пасмо твого волосся. «Мчить Арес неситий на поводі Кіпрідинім, як огир в палу жаги. Готуйте гекатомбу!» - волала я і бачила: на морі вже чорні кораблі багряну хвилю стернами різали, вітрила рвались… На шоломах у вояків ахейських тряслися грізно гриви…» «Пробач мені, сестричко, я не можу тепер з тобою говорити. Бачиш, тепер пишу я книгу, на розмові я мушу бути з яснокудрим богом.» «Бо я його любила. Ті дари - то все, що міг Долон Кассандрі дати. Чому ж я мала б і того зрікатись? Він щиро те давав, а я те брала, щоб мати спогад про хвилини щастя, бо звала я, їх небагато буде. Дивись: і досі золота гадючка мені правицю обвиває так, як спогад в'ється коло мого серця… (Показує обручку на руці вище ліктя). Долон не винен. Винні сії очі, не вмів їх погляд мовити: «Кохаю», хоч від кохання серце розривалось. Боявся їх Долон. Він сам казав, що вбили щастя наше тії очі холодними і твердими мечами. Вони однакові були, незмінні перед богами і перед коханим. Не міг Долон очей тих подолати, не міг він погляду їх одвернути від таємниці до живого щастя. І знала я, іцо в сих моїх очах моя недоля, тільки що робити? Хіба осліпнути? Бо де візьметься у птиці віщої коханий погляд голубки, що воркує. Поліксена дивиться їй в очі. Поліксене! Не придивляйся до моїх очей. Не говори до мене, не питай нічого, нічогісінько. Ти знаєш, тебе я над усіх сестер злюбила. Не говори до мене.»
1)Стефко Юлькові дав адресу Лопуха
2)Юлько звернувся до Стефка з прохання нам'яти вуха Славкові
3)Стефко вважав Юляка хитрым, тому що він не може сробити погану справу совоїми руками, а робить чиїмись.