Оцей вірш?
6 червня 1831 року,
коли у Веймарі вечоріло —
уже і свічі горіли, —
в будинку чулися кроки…
До вечері знов запросили тірольців.
Настроювали інструменти.
Гомоніли в альтанці.
В білому фланелевому шлафроці
будинком ішов канцлер.
Немов і будинок не той, що вчора.
Якась нереальність в цих білих бюстах
і довгій залі, де спущені штори,
і дві свічі відбилися в люстрі.
Розчинив двері. Зелений акваріум
тераси
освітлювався трояндами.
Наспівуючи генделівську арію,
ла невістка
мереживами та бантами.
Старий посміхнувся. Звелів подати
рейнвейн. І, наливши кубок високий,
розгорнув щоденник. Написав дату:
«6 червня 1831 року.
Дописав «Фауста». А все живу.
Так дивно! Немовби дістав дарунок.
А що з ним робить — не збагну…»
Зовуть
вечеряти. Смутно торкає струни
старий тіролець… Збіга з шибок
рум’янець, і пахнуть троянди чайні.
Так тихо! Замовк у людині бог.
Ні слова далі.
Мовчання.
Божественну спрагу втолепо,
і кубок налито вщерть.
І все вже йому дозволено.
Усе. Навіть смерть.
1981
Пізніше на Русі стали складатися і житія ченців-подвижників. Таким є написане самим Нестором-літописцем “Житіє Феодосія Печерського”, одного з фундаторів Києво-Печерського монастиря. Особливу популярність отримали патерики - збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом. Високими достоїнствами відмічений “Києво-Печерський патерик” - збірник розповідей про ченців Києво-Печерської лаври.
