Зрада часто сприймається як зрада, через неї руйнуються сім'ї і ламаються людські долі. Чому випадкова і скороминуща зв'язок здатна назавжди розлучити люблять один одного? Чому за сьогохвилинне задоволення люди змушені часом розплачуватися все своє життя? Чому більшість людей, змінюючи самі, не прощають цього іншим? І цих "чому" дуже багато. Людська особистість настільки загадкова, що ставить перед нами багато нерозв'язних питань, відповіді на які багато хто з нас шукають все своє життя.
Уникнути зради досить важко. Кожному з нас хоча б раз випадає шанс, від якого просто неможливо відмовитися. Що може зробити слабка людська істота з матінкою-природою, яка штовхає його на відтворення потомства? Забороняти собі та іншим зраду - це те ж саме, що забороняти собі пити, їсти або спати. З цим марно боротися, але не менш важко з цим змиритися. Хіба можна пояснити це розгніваної дружини, яка застала вас на місці злочину? Звичайно ж, ні. Для неї ви - злочинець, який посміявся над її почуттями, обманщик, бабій і негідник! Вам немає прощення. І не має значення, що до цього ви були порядною і зразковим сім'янином. Не важливо, що ви прожили разом довге і щасливе життя. Одним своїм кроком ви перекреслили всі!
Зрада - дл всіх людей, це слово асоціація з чимось не хорошим, підлим. І я звичайно не виняток. Мені здається, що якщо ти завяєзуєш дружбу з кимось, то ніколи не зраджуй цій людині, а будь з нею до кінця, допомагай в усіх скрутних ситуаціях, тому що якщо ти обрав людину в якості свого друга, то залишайся з ним назавжди. Я не розумію вислову "друзі напрокат", в моєму баченні друг він або є, або його немає взагалі, це не явище і воно не абстрактне. А ті хто відносяться, до друзів які приходять і йдуть, не мали ще справжнього друга, і не вміють ним дорожити. Зраджують не лише друзі, а й близькі кохані люди. І це набагато гірше, ніж втратити друга, тому що коли ти любиш, ти починаєш проживати з коханим одне життя, а після зради його потрібно розірвати, а це процедура болюча. Проте сама страшна зрада, це коли тебе зраджують твої рідні, ви не дивуйтесь буває й таке. І саме в цей момент ти не знаєш навіть чи варто продовжувати жити. Я розумію, що боротись зі зрадою безглуздо, але почати цінити всіх ніколи не пізно.
Відповідь:
Тарас Шевченко — це вічний вогонь, що ніколи не згасне в серцях народу. Творчість Шевченка — це святиня, якою дорожить і гордиться український народ. Ми, нащадки, будемо завжди берегти у своєму серці той вогник любові до Вітчизни, який запалив поет своїми безсмертними творами.
9 березня у місті Олешки відбувся мітинг, присвячений 203- роковинам Т.Г. Шевченка, на якому були присутні керівники району та міста, держслужбовці, а також всі небайдужі мешканці Олешок. З кожним роком творчість Великого Кобзаря здобуває все більшого світового визнання. Яскравим підтвердженням цьому є безліч акцій щодо вшанування його творчості.
Пояснення: