"Приватна власність — основна причина конфліктів у сім'ї Кайдашів" — так визначає ідею повісті І. Нечуя-Левицького критична література. А сам письменник? — відповідь на контрольне запитання
3 minutes
Відповідь на контрольне запитання
Здавалось би, як же її по-іншому можна трактувати? Адже всією системою ситуацій, образів і характеристик І. Нечуй-Левицький однозначно стверджує, що головна причина сварок у родині Кайдашів — це приватновласницькі інтереси. Та й обидва варіанти закінчення повісті поглиблюють цей загальний висновок. Перший (1879 p.): "...груша все розростається і вшир, і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться з Кайдашенками та їх жінками...". Другий (в усіх прижиттєвих і сучасних виданнях): "Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша". Родить груша — не вщухають лайки і прокльони, всохла — і буря втихомирилась, хмари розійшлися. Обидва закінчення мають символічний характер: зло перестане множитися, якщо його підрізати під корінь. От тільки питання, в чому ж таки зло?
Автор не вдається у повісті до прямого коментування подій, але "він становить перед нами факти і їми протестує", як сказав Б. Грінченко. Факти ж письменник добирає такі, що не тільки викликають сміх, а й змушують замислитися над сутністю зла. Так, у щоденній важкій, виснажливій праці показано старого Омелька Кайдаша, в якого "аж шкура болить", а обличчя "сухорляве й бліде, наче... в ченця". Він "...з горя сливе щодня вертався ввечері додому з шинку п'яний". Одноманітне існування, що урізноманітнювалося хіба що новою роботою, безземелля, нестатки виснажували не тільки старого Кайдаша та всіх членів його родини, а й його односельців, згинаючи їх від роботи та зосереджуючи на тій приватній власності (хаті, худобі, подвір'ї, городі) як на єдино можливому виживання.
Таке животіння відгороджувало селянина від усього світу, спотворювало душу, руйнувало не тільки окрему сім'ю, а й громаду. Захисту ж сподіватися було ні від кого, бо навіть церква, куди селянин ішов з благальною молитвою про ння, була байдужою до його потреб. Вoнa, як показує письменник, служила панівним верствам, особливо й не приховуючи цього. "З церкви висипала сила народу. Коло Лаври була гостинниця тільки для панів. Ввесь народ покотом ліг кругом церкви на кам'яних плитах. Багата Лавра не спромоглася поставити гостинницю для народу, хоч забагатіла народними грішми".
Усі ці факти не тільки висвітлювали гірку правду життя, а й об'єктивно підводили до висновку про те, що першопричиною зла була не приватна власність сама по собі, а несправедливе суспільство з його механізмом гноблення та деморалізуючим впливом на людину.
Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші…Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята. Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.
www.ukrlib.com.ua
"Приватна власність — основна причина конфліктів у сім'ї Кайдашів" — так визначає ідею повісті І. Нечуя-Левицького критична література. А сам письменник? — відповідь на контрольне запитання
3 minutes
Відповідь на контрольне запитання
Здавалось би, як же її по-іншому можна трактувати? Адже всією системою ситуацій, образів і характеристик І. Нечуй-Левицький однозначно стверджує, що головна причина сварок у родині Кайдашів — це приватновласницькі інтереси. Та й обидва варіанти закінчення повісті поглиблюють цей загальний висновок. Перший (1879 p.): "...груша все розростається і вшир, і вгору та родить дуже рясно, неначе зумисне дражниться з Кайдашенками та їх жінками...". Другий (в усіх прижиттєвих і сучасних виданнях): "Груша всохла, і дві сім'ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша". Родить груша — не вщухають лайки і прокльони, всохла — і буря втихомирилась, хмари розійшлися. Обидва закінчення мають символічний характер: зло перестане множитися, якщо його підрізати під корінь. От тільки питання, в чому ж таки зло?
Автор не вдається у повісті до прямого коментування подій, але "він становить перед нами факти і їми протестує", як сказав Б. Грінченко. Факти ж письменник добирає такі, що не тільки викликають сміх, а й змушують замислитися над сутністю зла. Так, у щоденній важкій, виснажливій праці показано старого Омелька Кайдаша, в якого "аж шкура болить", а обличчя "сухорляве й бліде, наче... в ченця". Він "...з горя сливе щодня вертався ввечері додому з шинку п'яний". Одноманітне існування, що урізноманітнювалося хіба що новою роботою, безземелля, нестатки виснажували не тільки старого Кайдаша та всіх членів його родини, а й його односельців, згинаючи їх від роботи та зосереджуючи на тій приватній власності (хаті, худобі, подвір'ї, городі) як на єдино можливому виживання.
Таке животіння відгороджувало селянина від усього світу, спотворювало душу, руйнувало не тільки окрему сім'ю, а й громаду. Захисту ж сподіватися було ні від кого, бо навіть церква, куди селянин ішов з благальною молитвою про ння, була байдужою до його потреб. Вoнa, як показує письменник, служила панівним верствам, особливо й не приховуючи цього. "З церкви висипала сила народу. Коло Лаври була гостинниця тільки для панів. Ввесь народ покотом ліг кругом церкви на кам'яних плитах. Багата Лавра не спромоглася поставити гостинницю для народу, хоч забагатіла народними грішми".
Усі ці факти не тільки висвітлювали гірку правду життя, а й об'єктивно підводили до висновку про те, що першопричиною зла була не приватна власність сама по собі, а несправедливе суспільство з його механізмом гноблення та деморалізуючим впливом на людину.