-Доброго дня Андрію Васильовичу. -Доброго дня Надійку. -Як я вас давно не бачила, ви вже так змінилися. -Ой дякую. А ти чому до мене останнім часом не заходиш? Не маєш часу? -Та ні, ми просто переїхали у іше місто,-сказала Надійка. -Я навіть забувалася Вас привітати з Днем Перемоги. -Ой дякую, неочікувано. -Ось, доречі, я вас хочу пригостити апельсинами. -Надіє часи змінюються, а ти все поо мене піклуєся. -А як же ж про вас забути, коли ви мій захисник,-з радістю сказала Надійка. -Можливо, вам необхідна до у хатніх справах. -Та ні, я ще сам впораюся. -Доречі, усі мої друзі передають вам привіт, і бажають вам прожити ще багато літ. -Дякую і ти їм там передавай привіт. -Якщо ви не проти, то ми б хотіли вас Андрію Васильовичу запрости на вечір-зустріч у суботу. -Надіє, я залюбки прийду. -Гаразд, тоді ще побачимось! До зустрічі! До зустрічі Надіє!
У творі виведено чимало дійових осіб. Але найбільше мені сподобався Максим — молодший син Захара Беркута. Це сміливий і відважний юнак, справжній патріот своєї вітчизни. Коли монголо-татари напали на Руську землю, у перших рядах її захисників був Максим, хоч він і був сином ватажка тухольської громади Захара Беркута. У цім першім нерівнім бою загинуло багато воїнів-тухольців, а поранений непритомний Максим потрапляє у полон до монголів. Він тяжко переживає своє становище і радий був би краще вмерти, ніж потрапити у полон. Але так склалася доля. Боярин Тугар Вовк пропонує зберегти Максимові життя за вільний вихід монголів з котловини. Але гордий Максим відмовляється від цієї пропозиції. Він, як і його батько Захар Беркут, не може пристати на таку умову — ціною власного життя випустити з пастки ворогів. Хоч він і розуміє, що «життя в неволі нічого не варте, краще смерть», проте відданість батьківщині і народові дають йому сили винести всі муки, не заплямувати своєї честі, честі сім'ї, народу. Кохана дівчина Максима Мирослава теж пропонувала йому вибратися із монгольського табору, переодягнувшись у її одяг і показавши перстень-перепустку монгольській варті. Але Максим відкидає і цю пропозицію: врятувати своє життя, ризикуючи життям коханої, він, звичайно, не погоджується. Мужній, сміливий, гордий Максим, безперечно, не може не сподобатись. А безмежну відданість батьківщині, народові, кришталеву чесність й чистоту, які мав Максим, хотів би виховати в собі кожний з нас.
-Доброго дня Надійку.
-Як я вас давно не бачила, ви вже так змінилися.
-Ой дякую.
А ти чому до мене останнім часом не заходиш? Не маєш часу?
-Та ні, ми просто переїхали у іше місто,-сказала Надійка.
-Я навіть забувалася Вас привітати з Днем Перемоги.
-Ой дякую, неочікувано.
-Ось, доречі, я вас хочу пригостити апельсинами.
-Надіє часи змінюються, а ти все поо мене піклуєся.
-А як же ж про вас забути, коли ви мій захисник,-з радістю сказала Надійка.
-Можливо, вам необхідна до у хатніх справах.
-Та ні, я ще сам впораюся.
-Доречі, усі мої друзі передають вам привіт, і бажають вам прожити ще багато літ.
-Дякую і ти їм там передавай привіт.
-Якщо ви не проти, то ми б хотіли вас Андрію Васильовичу запрости на вечір-зустріч у суботу.
-Надіє, я залюбки прийду.
-Гаразд, тоді ще побачимось! До зустрічі!
До зустрічі Надіє!