Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
Звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора.
Рушник — це символ України, вічна пам’ять народу .
Український рушник заворожує своєю красою та багатовіковою історією.
Рушник супроводжував людину протягом усього життя і в радості і в горі.
“Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку, ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала” – так писав про рушник видатний український поет Андрій Малишко.
“Пiсня про рушник” Андрія Малишко – це гімн материнської любові.
Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові як пам’ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.
Рушник в поезії, як символ життєвоï дороги, на якому “росяниста дорiжка, i зеленi луги, й солов’ïнi гаï”.