Звичаї, традиції українського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.
Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч.
Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.
Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.
Пiзньоï осенi Ганнуся поверталася додому трамваєм. На запотiлих вiкнах дiвчинка намалювала фiгурку людини в окулярах: вийшов Хлопчик — Фiгурка. Виходячи з трамвая, Ганнуся почула, як ïï попросили подати руку, озирнувшись, побачила, що Хлопчик — Фiгурка (Ха-еФ) стоïть поруч. Дiвчинка посадила Ха-еФа у ранець, в альбом. Яка дивна пригода трапилася зi мною, — думала дiвчинка, — нiколи б не сказала, що нарисована людинка може ожити. Удома перед сном Ганнуся пригадала про Ха-еФа. Вона вийняла альбом — хлопчик якраз умiстився на аркушi, нiби його там нарисували. Що ж робити, — мiркувала школярка, — чи вирвати аркуш, чи, може, вдасться Ха-еФа звiдти вигнати. Бо за такий рисунок можна отримати одиницю. — Хлопчику, чи ти можеш вiдклеïтися з альбому, отак, як ти вiдклеïвся з вiкна? — запитала дiвчинка. — Звичайно. Але ж ти менi дозволила тут розташуватися. Я дуже полюбляю альбоми. Можеш мене навiть розмалювати кольоровими олiвцями. — Добре, розмалюю, — пообiцяла Ганнуся. — Але я хочу, аби ти забрався з альбому на урок малювання. Бо ще схоплю двiйку! Ха-еФ згодився. Та наступного дня Ганнуся забула про нього, нiби то був сон. I коли вчитель малювання переглядав домашнi завдання, то, розкривши Ганнусин альбом, засмiявся:
Звичаї, традиції українського народу. Повість «Гуси-лебеді летять» Михайла Стельмаха про власне дитинство. Це спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, пам’ять про рідних і односельців, про події, які пройшли колись перед очима. Звичаї та традиції українського народу письменник зображує так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.
Мені дуже сподобалася повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять», бо в ній змальований казковий світ, народна мудрість, споконвічні цінності мого народу. Культ матері, праці, рідного слова відкривається перед маленьким героєм твору. Відчувається у письменника глибока пошана до українських обрядів, звичаїв і ритуалів: з любов’ю ставляться селяни до землі, роботи з нею, до дерев, з якими розмовляють, як із живими. Тут і вишивані рушники, і калина, і повага до хліба. Всі ці закони життя вироблені упродовж багатьох сторіч.
Змальовані у творі традиції і звичаї — це ті неписані закони, якими люди керуються в найменших щоденних і найбільших загальнонаціональних справах. Це те, що об’єднує окремих людей в один народ, в одну націю. Вони складалися упродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу. В усіх народів світу існує повір’я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом.
Українські традиції ввійшли в наше життя, і тепер ми собі не уявляємо Різдва без куті, Великодня — без паски і писанки. А обряд Святої вечері символічно об’єднує всіх людей, що належать до одного роду, однієї нації.