"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."
Головних героїв твору, остапа й соломію поєднує палке кохання й вірність, обоє рішучі, сильні, запальні, готові долати життєві труднощі. якщо остап дуже нагадує своїх літературних попередників на взір яреми галайди та варнака, миколи джері тощо, то пара головних героїв сприймається нестандартно й додатково збагачує дію любовним мотивом. соломія — вродлива і сильна жінка. вона має високу і міцну, «як на доброго мужика» , постать, гарне, «свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся» . коли вона разом з остапом тікала з рідного села, то «дивилась у простір засмученими карими очима» . в її очах відбивався і за рідним краєм, який вона покидала, і за невідоме майбутнє. соломія — вольова, мужня й ніжна жінка, щира й вірна подруга остапа. заради коханого та волі вона «вбралась у штани та ладна мандрувати хоч на край світу…» . вона вирішила радше втекти, аніж усе життя прожити в роскоші але з нелюбом. "і прокинулась і чую, що все мені противне, все гидке: і чоловік, і панщина, й життя моє все воно " . щоправда, задовольняючи вимоги героїко-романтичного твору, автор трохи ідеалізує персонажів. для відмінювання їхнього благородства він є епізодичних дійових осіб, як-от іван котигорошка — тип надійного товариша. він щиро переймається долею своїх нових друзів, готовий ризикувати власним життям, аби остапові й соломії [
"Усім вона каторжна, усім на світі. Усі її ненавидять! А як вона його любила! Боже, як любила!.. І він зрадив. І він такий, як усі. О, прокляті!"
"Голубчику ти мій, манесенький! Поцілуй мене, — ніхто ще мене не цілував, як мама вмерли..."
Докія з твору "Земля":
"Її висока стать держалася вправді завсіди прямо, мов сосна, по її певній ході й по поставі, трохи штивній, можна її було вмить між іншими відрізнити, однак її гарне колись обличчя постарілося передчасно. Між гостро зарисованими, високо піднятими чорними бровами зарились хмарні зморшки, що не вигладжувалися ніколи, її очі дивилися майже все понурим, зажуреним поглядом, а коло уст зарисувалася глибока лінія болю."
"На неї можна було й дванадцять міхів усадити - се їй зовсім не вадило кидати очима блискавки, гордо заломлювати шию і летіти чи вгору, чи вділ шаленим трапом." "...вона все-таки вміла своєю працьовитістю, своїм розумом і витривалістю, своїм невтомним трудом усе лихо направити і ґаздівство так вести, що дома панував добробут і довгів не було в них майже ніяких."