ответ:Тема: кохання, «любовний трикутник»; глибоке віддзеркалення внутрішнього світу героїв, складні перипетії їхніх доль, саможертовна любов, яка без дозволу входить у людські серця, наповнює їх.
Ідея: возвеличення любові як найвищої загальнолюдської цінності, як великої таємниці буття, яку ще нікому не вдалося розгадати і яка підносить людину на вершину щастя або робить її безкінечно нещасливою.
Мотиви: «сила кохання», «протистояння влади й людини», «філософія життя», «усепрощення», «романтики й прагматики».
Образи: людей: оповідач (Я) — син Михайла й Софії, студент; Михайло — репресований чоловік Софії; Софія — дружина Михайла, мати оповідача; Марфа Яркова — дружина; Карпо Ярков — приземлений чоловік Марфи; дядько Левко — поштар; природи: зозуля; сосна (яку посадив Михайло); предметів і явищ: піджак, лист, сон.
Символічні образи: «три зозулі з поклоном» (символ самотності; традиційна народна формула-прохання не любити); сосна, посаджена Михайлом на піску біля дому (символ самотності й водночас для тих, хто любив (син, Марфа, Софія) Михайла, — пам’ять про нього; для односельців — спогад про загублене життя; для самого Михайла — символ рідного дому); піджак (символ радянської бідності); Сибір неісходима (символ-перегук із творами Тараса Шевченка).
Композиція (сюжет): студент повертається з міста в новому костюмі (заробив гроші, розвантажуючи вагони) — його проводжає поглядом Марфа Яркова, бо він схожий на батька — студент питає у матері Софії про Марфу (пролог-обрамлення) — мати розповідає: та любила його батька Михайла (зав’язка) й завжди відчувала прихід листів від нього із заслання, поштар дозволяв їй потримати ці листи; в останньому листі з каторги Михайло жаліється Софії, що десь поряд із ним ходить Марфина душа (своєрідна кульмінація), не даючи йому спокою дружину передати їй від нього «три зозулі з поклоном», які «чи перелетять через Сибір неісходиму» (розв’язка) — син питає себе «Як вони чули одне одного — Марфа і тато?», «Чому вони не одружилися, так одне одного чуючи?», на що чує відповідь великої «татової» сосни: «Тоді не було б тебе» (епілог-обрамлення).
Новела складається з кількох частин, де на початку й у кінці використано прийом обрамлення. «Останній лист від батька» є своєрідною новелою в новелі. Оповідь ведеться від І особи — сина-студента.
Художні засоби виразності: епітет, символ, порівняння та ін.
Объяснение:
Життя в Івана Франка було цікаве, різноманітне і бурхливе. З дитинства (народився у селі Нагуевичі теперішньої Львівської області) він виніс у своїй поетичній душі "пісню і працю" мамину та розум і вболівання за громадські справи батька-коваля. У гімназії вивчив п'ять мов. Українською, польською, німецькою писав вірші. З грецької та латинської ще в гімназії багато перекладав. Знав старослов'янську, чеську, російську, ідиш, пізніше вивчив французьку, англійську, угорську, італійську. Майже всі вірші "Кобзаря" читав напам'ять.
За життя І. Франка протягом майже сорока років вийшло десять збірок його поезій: "Балади і розкази", "З вершин і низин" (виходила двічі), "Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", "Із днів журби", "Semper Tіro", "Давне і нове", "Вірші на громадські теми". "Із літ моєї молодості". Це ціла поетична скарбниця, блискучі І дзвінкі мистецькі дорогоцінності. У своїх пошуках поет-новатор часто досягає вершин досконалості. Перш за все І. Франко визначився як поет-громадянин. Його політична лірика — оригінальне надбання української культури. А вершиною її можна вважати знаменитий пролог до поеми "Мойсей". Мотив служіння народові розвивається і виростає в поезії Франка до апофеозу боротьби за людину, її волю і щастя: "Лиш боротись — значить жить". Та у наймужніших бувають "хвилини розпачу" і "дні журби". У такі часи народилася найкраща збірка Франка, поезії якої стали шедеврами української і світової лірики, — "Зів'яле листя" (1896).
Окремий принадний дивосвіт І. Франка — то прозові оповідання, новели, образки. Ще в більшій мірі, як у поезії, задумав письменник у своїй прозі відобразити широчінь і глибину житгя. Цей велетенський задум реалізував прозаїк у десяти повістях і романах і в ста п'ятнадцяти оповіданнях, новелах, образках. Майже всі його прозові твори мають захоплюючий сюжет, вони пересипані життєвими деталями, чується у них гомін живого слова.
У цілій низці оповідань письменник змалював життя дитини ("Малий Мирон", "У кузні", "Під оборогом", "Мій злочин", "Грицева шкільна наука", "Олівець" та ін.). Новаторським є роман "Борислав сміється". Значним внеском в українську літературу стали драми І. Франка ("Украдене щастя", "Учитель" та ін.), романтичні драматичні поеми. Важливе місце у багатогранній діяльності
І. Франка займають переклади з європейських літератур.
І. Франко не обминув жодного видатного явища національного та світового письменства. Вісімнадцять томів у п'ятдесятитомному зібранні творів відведено вибраним працям ученого у царині теорії й історії літератури, літературної критики, фольклористики, етнології. Його перу належить понад ЗО розвідок про Т. Шевченка. Такою науковою студією, як "Із секретів поетичної творчості" І. Франка, могла б пишатися будь-яка європейська література. Франків "Науково-літературний вісник" об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України.
Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем.