Що таке жінка? Це біле молоко. Варто їй захотіти, і вона наситить своєю любов'ю кого завгодно. Вона може змішатися з медом і зігріти будь-яку душу, пом'якшити її природу і зберегти її натруджений голос. Вона може заграти, як кумис, і вдарити в голову чоловікам. Жінка здатна наповнити кімнату своєю присутністю, як заповнює молоко глечик, плавно, займаючи весь відведений їй простір.
Але, скипаючи, вона перетворюється на піну, яка рветься назовні, яка може обпалити і втекти. І особливо небезпечна жінка тим, що скипає вона непередбачувано і часто у той момент, коли чоловік відвернувся.
Краса жінки в її станах. Один любить топлене молоко, інший парне, третій – згущене з цукром. Але не це виявляється важливим. Важливе лише те, що в ній повинна жити первородна енергія, дана Богом, яку вона вміє в собі виробляти і обачливо віддавати. Ця енергія в ласці і милосерді жінки. І її сини ніколи не навчаться любити інших людей, якщо вона не володіє цією енергією.
Кажуть, що молоко корисне. Від того чоловік слабшає без жінки, що йому не вистачає живлення для душевного зростання. У неї може бути багато покликань, але є одне запасне і головне, не маючи якого чоловіки метушаться все життя в пошуках інших занять – це сама її біла природа, яка потрапляє на губи крихітної дитини, що насичує її силою і що стає її частиною. Вона не посередник, не рабиня і не королева, вона – золота середина. Вона – зв'язок, що тримає міцніше цементу.
У жінки багато думок і відчуттів відразу, і найбільше серед них переживань. Жінка, яка не сумнівається у своїй привабливості, розумі і цікавості, або лінується, або далі не розвивається, скоро знову почне сумніватися. Вона гостріше відчуває запахи і краще вибирає кольори, але під час небезпеки закриває обличчя руками. Їй необхідно стежити за своєю зовнішністю, голосом, рухами, поставою, а головне – за переживаннями, тому що вона чудесна, коли все навколо любить. Тому що прекрасна, як явище живої і не живої природи, як пейзаж, як метелик, і ніщо і ніхто в світі не несе більшої відповідальності за свою красу, ніж вона. А чоловіку, йому дозволяється бути і некрасивим. Так він навіть чарівніше.
Жінка живе в грубому світі і готова до цього. У неї має бути прихована сила на двох, якщо вона буде або є матір'ю. Навіть жорстокість чоловіків, їх кам'яна завзятість, не ламає кремінь, а вона може текти під ці камені і точити їх, тим самим зрушуючи з місця. Буває і троє сильних не можуть зупинити буйного чоловіка, а вона прийде і скаже так, що він у раз втихомириться.
Прояв почуттів – це найвеличніша сила жінки. Вона смішить і радує, підбадьорює і штовхає до дій, вчить відчувати у відповідь і дратує, вона незрозуміла, а без цієї сили зовсім нудно жити. Мабуть, немає гірше жінки, ніж та, яка скупа у своїх почуттях, не вміє бути ніжною, і все вирішує одним холодним розумом.
Молоко не може пролитися марно, воно одного разу знаходить глечик, в якому буде зберігатися. А глечик або залишається порожнім, або наповнюється молоком – і від цього жорстокість чоловіків: вони обирають, якою бути краще посудині.
Її величність жінка відчуває істину серцем і запускає своє праве півкуля там, де безглузді логіка і знання. Чоловік шукає істину своїм розумом, вчиться милосердю на життєвому досвіді. А жінці дано багато чого вже з народження, тому як сама вона виробляє життя.
Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося".Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.