Славко з повісті " Шпага Славка Беркути" у поєдинку на шпагах поранив Юлька і відчув після того: а)радіть від перемоги б) радість від того, що провчив задаваку в) каяття, провину г)злість на суперника , через якого мав тепер неприємності
Iз народних пiсень ми можемо дiзнатися про життя наших далеких предкiв.Але не тiльки дiзнатися ,а й спiвпереживати ,бо пiснi сповненi драматизму,туги та журби або,навпаки,радостi. Життя кожної людини починається з пісні, що лине з материнських вуст. Ніжні, задушевні мамині пісні супроводжують увесь людський рід. Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші — у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев'янучу молодість. Народна пісня — це душа народу, його історія.
Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними вусами, з карими веселими очима... Вони так і говорили в його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила, - такий балакучий. Пацюк собі худощавий, низький, мишастий, справжній Пацюк, такий і прудкий; говіркий, співучий - на селі перший співака. Матня одрізнявся од усього товариства й норовом, і околом. Який завтовшки, такий завбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз; ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, й у тому покладав усю свою втіху. Були вони всі три панські й повиростали по панських дворах. Лушня був пана Совинського, а Пацюк та Матня - пана Польського, того самого, що й Чіпчин батько. Матня та Пацюк узяті в двір ще малими підлітками: перший - від плуга, другий - від овець. Гірко . їм було розставатись з батьком, матір'ю, братами, та сестрами, та товаришами, такими ж хлопцями, як і вони; тяжко кидати рідне дворище, де їм знаком! Лушня, Матня, Пацюк: "пропаща сила", ледарі, злодії, любили чарку, нехтували народною мораллю.
Життя кожної людини починається з пісні, що лине з материнських вуст. Ніжні, задушевні мамині пісні супроводжують увесь людський рід.
Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші — у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев'янучу молодість. Народна пісня — це душа народу, його історія.