Головною темою повісті Миколи Гоголя «Шинель» стали страждання «маленьких людей», які були визначені заздалегідь, бо в тогочасному суспільстві багато чого залежало від чину або посади. Головний герой повісті — Акакій Акакійович Башмачкін. Підкреслюючи типовість доль «маленьких людей», письменник навмисно характеризує героя непевно, використовуючи неточні дані: «трохи рудуватий», «трохи рябуватий», «один чиновник», «в одному департаменті».
Життя Акакія Акакійовича було запрограмоване ієрархічністю чиновницьких стосунків у тогочасному суспільстві. Він щодня ходив на службу, ретельно переписував службові папери. Здавалося, що автор сам був вражений настільки обмеженим духовним світом цієї «маленької людини», адже сенс свого життя Башмачкін бачив у щоденному переписуванні текстів. Він з задоволенням згадував кожний день, який минув, і зворушливо посміхався, сподіваючись на завтрашній. А коли письменник розповідає про низьку посаду героя повісті — «вічний титулярний радник», то визначає цим фатальність тих подій, які будуть пов’язані з життям Акакія Акакійовича.
Невипадково Гоголь обирає і ім’я для героя повісті, адже в перекладі з грецької «Акакій» означає «незлобливий». А приймаючи до уваги, що так звали і його батька, можна припустити, що автор подвоює цю рису характеру і акцентує увагу читачів на його неспроможності протистояти злу. Ще сумніше враження створює звертання Башмачкіна до своїх колег: «Облиште мене, для чого ви мене ображаєте?».
В реальному житті Акакій Акакійович не міг протистояти брутальності і нахабству. Тому його протест проявляється після смерті. Такий фантастичний прийом автор використав для того, щоб привернути увагу не стільки до самого героя, скільки до ставлення можновладців до «маленьких людей». Привид Башмачкіна у вигляді чиновника став з’являтися в нічному місті і здирати з перехожих шинелі, незважаючи на їх звання та чини. Привід Акакія Акакійовича не заспокоївся доти, доки не зідрав шинель з пліч «високої особи», яка його не прийняла і через яку він захворів та помер.
З’являється відчуття, що торжествує справедливість. Але задум повісті був набагато глибший, ніж помста за образу одного-єдиного Башмачкіна. Письменник застерігає від того, щоб до людей судили не за чином, щоб через маленьку посаду до людей не ставилися, як до пустого місця, адже від цього втрачається особистість, а залишається лише лушпиння, яке приховує гідність, душевні порухи і мрії.
Михайлик — це маленький хлопчик з безпосереднім та щирим сприйняттям навколишнього світу. Як і всі діти в цьому віці, він любить дурачитися і радуватися життю. І хоча він і живе бідно в важкий післявоєнний час, але це не заважає йому насолоджуватись взимку катанням з гірки на ночовках, а влітку жменька спілих черешень приносить йому справжнє щастя. І хоча він іще зовсім малий, але його вже турбуть зовсім не дрібні проблеми: як дістатися до театру, в кого б випросити цікаву книжку.
Більш за все Михайлик хотів вчитися, тому він рано почав читати і книжки йому стали мудрими порадниками та вірними друзями. Навіть те, що хлопчик немав взуття, одягу, зошитів та підручників, його не зупиняло йти до своєї мети – стати вчителем. Він власноруч виготовляв чорнило і взимку босоніж бігав до школи, або, загорнувши в кирею, через усе село його носив батько.
З раннього дитинства в чесних і працьовитих односельчан, він вчиться любові до рідного подільського краю, щирості, співчуття та людяності, і вже вміє відрізнити злих лицемірних людей від добрих справедливих. Він поважає працю дорослих і з радістю допомагає своїм батькам. Рідні були для нього найкращими вчителями. Від батька він навчився поважати багату на врожаї землю та трудівників в полі, від мами – любити природу рідного краю та з добротою відноситися до людей, від діда навчився бачити в простому прекрасне та незвичайне, а також дотепного гумору та бути майстром на всі руки.
Оточуючі люди також із задоволенням спілкуються з ним, зокрема, Мар’яна намагається йому до , для дівчини Люби він є найщиріший друг, а дядько Себастіян часто проводить з ним вечори. Михайлик лише починає формуватися як особистість, а дорослі вже бачать великий потенціал в цього хлопчика, адже Михайлик не лише кмітливий і розумний, а ще й цілеспрямований, так як для того, щоб дістати нову книжку що лише він не вигадує.
Дід пророкував йому: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри…» і пророцтво збулося. З сільського маленького нікому невідомого хлопчика виріс великий український письменник, який не забув свої корені, і добре пам’ятає всіх рідних і односельців, завдяки яким його мрія збулася.
По-перше, так людина може подати гарний приклад іншим, заохотити друзів чи незнайомих людей до того, щоб зробити світ кращим. Я вважаю, що надихнути когось — завдання складне та важливе.
Наприклад, Мати Тереза — відома монахиня — починала змінювати світ з того, що самотужки допомагала дітям у Колкаті. Вона приносила їм їжу, одяг, навчала їх. Пізніше до неї приєдналося багато людей, утворилася ціла організація, яка допомагала бідним у багатьох країнах.
По-друге, може бути так, що проблема не в оточенні, а в ставленні самої людини до нього. У такому випадку, я вважаю, змінюючи себе, людина просто стане щасливішою сама по собі. Їй уже не буде потрібно змінювати все, що її оточує.
Таким чином, щоб змінити світ, варто почати з самого себе. Неважливо: надихнете ви інших своїм прикладом чи ні. У будь-якому випадку ви станете кращими, а це — велике досягнення.