Леонід Іванович Глібов народився 21 лютого (5 березня) 1827 у селі Веселий Поділ Хорольського повіту в родині управителя маєтків магнатів Родзянків. Початкову освіту він здобув дома за до матері, а 1840р. вступив до Полтавської гімназії, де почав писати вірші і де виходить його перша збірка російською мовою «Стихотворения Леонида Глебова» (1847). До жанру байки Глібов звертається під час навчання у Ніжинському ліцеї вищих наук, тоді ж деякі з них друкує у газеті «Черниговские губернские ведомости». Після закінчення ліцею (1855) Глібов працює вчителем історії та географії в Чорному Острові на Поділлі, а з 1858 р. — у Чернігівській чоловічій гімназії, гаряче захищає прогресивні педагогічні методи. Навколо сім’ї Глібова групується чернігівська інтелігенція. Свої байки та вірші Глібов друкував у журналі “Основа”, що з 1861 p. виходив у Петербурзі. 1861 pоку письменник стає видавцем і редактором новоствореної газети «Черниговский листок». На сторінках цього тижневика часто з’являлися соціально гострі, спрямовані проти місцевих урядовців, поміщиків-деспотів, проти зловживань судових органів, матеріали. За зв’язки з членом підпільної організації «Земля і воля» І. Андрущенком у 1863 р. Глібова було позбавлено права вчителювати, встановлено над ним поліцейський нагляд. Глібов відомий як байкар, перша збірка «Байки Леоніда Глібова», що містила 36 творів, вийшла у Києві 1863 р., але майже весь тираж її був знищений у зв’язку з валуєвським циркуляром. Два роки поет живе у Ніжині, а 1865 р. повертається до Чернігова та деякий час працює дрібним чиновником у канцелярії губернатора. З1867 р. він стає управителем земської друкарні, продовжує активну творчу працю, готує збірки своїх байок, видає книги-«метелики», друкує фейлетони, театральні огляди, публіцистичні статті, поезії російською мовою, твори для дітей. Помер 10 листопада 1893 р. в Чернігові.
в 1899 году во львовевы ходит вторая поэтическая книжка леси украинки «думы и мечты». ее открыла поэма «давняя сказка», в которой страстно прозвучала тема призвания поэта, его обязанности перед народом. описывая внешность главного героя поэмы, леся украинка подчеркивает, что он был самым обычным человеком. но настоящая красота человека не во внешних признаках, а в ее духовных качествах. леся украинка в авторских характеристиках воспевает талант своего героя: его поэзия была «и звонкой, и громкой, так как расходилась по миру стоголосым эхом». за эту небольшую способность - создавать стихи, в которых можно найти и развлечение, и совет, певца любили люди, особенно молодежь. сначала, в юности, он прославлял красоту, природы, красоту свободной человеческой мысли, чистых чувств дружбы и любви. на крыльях мысли поэт часто окунался «в тайные небесные миры». важнейшим для певца было ощущать свою внутреннюю свободу. встретившись на лесной тропинке с рыцарем бертольдом, поэт говорит ему:
видишь ты - эта дубрава,поле, небо, сын мореэто мое богатство - господарство и роскошное, и просторное.но не способен бертольд понять этих слов, так как для него «тайный мир небесный» ничего не достойный в сравнении с красивым замком или с графством. рыцарь испытывает удивление, когда видит большое влияние слова поэта на молодежь, он даже усматривает в этом какое-то колдовство. прошло время, и бертольд отправляется в походы завоевывать чужие города. его войско сопровождает песня о родном крае, который всегда в сердце, которого еще более бескорыстно любить учит нас далекая разлука. с мысленной связью с родным краем воины смело идут на приступ замков и крепостей. счастливый и опьяневший от побед, рыцарь не слышит тех песен, думая о собственной победе. и когда счастье отвернулось от него и в войске начались распри и несогласия, бертольда спасает глумливая песня военных певцов о небрежном воине, который возвращался домой живой и невредимый, так как имел в виде талисмана мудрое предложение: «удирай, пока здоровый! » эта песня возвратила "им отвагу, а с ней и победу в бое. победила не отвага бертольда, победило слово поэта со странной, будто, в самом деле, враждебной силой. итак своим военным счастьем вельможа обязан поэту.