Написати контрольний твір (обсяг сторінка-півтори) на тему «Загальнолюдська ідея гуманізму й толерантності (за твором Любові Пономаренко «Гер переможений»)
З радістю в душі і усмішкою на своєму дівочому обличчі я пишу цей твір. Чому свою сім’ю, в якій проживаю – я називаю скарбом? А тому, що я найщасливіші дівчина в цілому світі. Я вважаю, що там, де в сім’ї панує мир, злагода, взаєморозуміння, любов до своїх дітей, а дітей до своїх батьків – це є безцінним скарбом в моєму серці. Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєму бабусею, своїм молодшим братом. Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами. Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні. Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене. Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.
Человеческая среда, которая, в основном, ориентированна на стремление материального, поэтому часто не дает раскрыться настоящему, которое у каждого человека есть от рождения, а затем разрушает «цвет души». Мавка говорит на Лукашевом наречии: «Так! Кто не возрос между вами, не поймет вас!..», поскольку душа и сердце лесной красавицы не знают искусственно выдуманных ограничений, безжалостной социальной морали, которая уничтожает настоящие чувства. Именно из-за этой морали любви жизнь должна вкладываться в определенные границы, но разве можно диктовать своему сердцу?Лукашевой матери невестка нужна лишь «для а не ради счастья собственного сына; молодица Килина руководствуется также материальными интересами, поскольку «цвета души» у этих женщин уже нет, так как они самые его в себе уничтожили. Такая человеческая среда поглощает Лукаша, беспощадно причиняет боль Мавце, для которой законы неестественного мира являются весьма жестокими, а самое главное - непонятными для ее души. Мавка - существо вечное, а человеческие приоритеты - лишь преходящее, а потому искусственное, ненастоящее. И лишь то в сердце, «что не умирает», является настоящим, духовным и вечным. Таким образом, органически вписываются в канву произведения аллегорические образа Бедности, так как материальное является непостоянным, и когда на дом наседают бедность, то у людей, которые отдают предпочтение преходящему, не остается ничего.Мир природы сыграет важную роль в указанных произведениях, он является не только фоном, а и непосредственным участником событий, которые происходят.Много персонажей произведения являются лесными жителями, в частности «Тот, что плотины рвет», «Тот, что в горе сидит», потерча - младенец, умерший некрещенным, Русалка, Водяной,Леший, Прелестник, Куць и сама Мавка. В произведении мир природы живет по своим законам, и потому Леший не советует Мавце видеться с Лукашем: «Не засматривайся ты на ребят человеческих. Сие лесным девушкам опасно… минуй человеческие тропы, ребенок, так как там не ходит воля, там печаль бремя свой носит», т.е. мир природы - это мир воли, мир вечной жизни по законам красоты. Но вместе с этим это объединение добра и зла. Русалка и потерча враждебно относятся к вмешательству в лесную жизнь Лукаша, так же мстит Килине и Лукашевой матери Куць, когда они поднимают соглашение дяди Льва, «Тот, что в скале сидит» забирает к себе Мавку, которая потеряла надежду, а добрый Леший превращает Лукаша в Вурдалака. Итак, вмешательство в мир природы, которое приводит к ее дисгармонии, жестоко наказывается. Неслучайным является то, что любовь Мавки и Лукаша начинается весной, когда вся природа оживает, изобилует «Тот, что плотины рвет», а угасает осенью. Авторские ремарки тоже сыграют важную роль в понимании событий произведения.В человеческой жизни всегда относится вопрос выбора между приоритетом духовного и материального. С такой же проблемой сталкивается и герой «Лесной песни». Лукаш предает Мавку, так как подвергается влиянию материальных ценностей, он не смог отстоять своя любовь, не смог «своей жизням к себе приравняться» (в отличие от Мавки). В таком трактовании любви Мавки и Лукаша с самого начала обреченно, так как они из разных миров.Таким образом, мысль «Не пренебрегай души своей цвета…», которую провозглашает Мавка, является ключевой в понимании смысла бытия, поскольку стремление духовных, вечных ценностей, собственно, и сохранит этот «цвет души», а вынесение на первый план материальных, а итак, преходящих интересов лишь разрушит прекрасное в человеке. Духовное и материальное всегда существуют рядом в жизни, и очень важно, какой выбор сделает личность - в пользу того или другого.
Я пишаюся і горджуся своїми батьками, своєму бабусею, своїм молодшим братом.
Від свого батька я успадковую впевненість у своїх вчинках, чесність і справедливість, порядність, любов і ласку до мене, до мого брата, до моєї дорогесенької, щирої і ніжної матусі, від своєї дорогесенької мами –я успадковую всі ті добрі, щирі і ніжні риси характеру, які є зараз у моєї мами.
Завдяки тому, що у нашій сім’ї панує завжди мир і спокій, взаєморозуміння, повага і шана до кожного, хто є у нашій сім’ї – я зі своїм братом стоїмо твердо на ногах і впевнені у завтрашньому дні.
Треба любити і шанувати, поважати своїх батьків – не завдавати їм болю і сорому своєю поведінкою. І чого гріха таїти, що іноді ми засмучуємо своїх батьків, завдаємо їм болю, своєю поведінкою, своїми вчинками, своїм не хотінням чи не прагненням вчитися, і як боляче дивитися на їхні переживання, на їхню душевну муку за нас, але вони добрі, вони готові за нас своє життя віддати, що лише нам було добре, щоб ми жили радісно і щасливо. Для своїх батьків – ми є скарбом тому, що ми їхні діти, а наші батьки для нас є безцінним скарбом. Чому я написала, що мої батьки, моя сім’я є скарбом, а тому, що я твердо впевнена – де у сім’ї між батьками і дітьми є любов, взаєморозуміння, де я живу щасливою і радісною, то це є безцінним скарбом для мене.
Я люблю свою родину, свою сім’ю тому, що це є мій безцінний скарб і я буду берегти, як свою зіницю ока.