П'єса норвезького письменника-драматурга Генріка Ібсєна «Ляльковий дім», можна сказати, є самою відомою із його,творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсєна.Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче до хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою «лялечку»?Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою-донечкою.для тата, тепер вона лялечка-дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути «лялькою», «соловейком», вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і «лялечка» має зайняти своє звичайне місце.Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на Сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з «лялькових», а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.
Ліричний твір зі співучою інтонацією, який виконується під музичний акомпанемент, називається піснею. Така форма виконання ліричного твору робить його більш емоційно виразним та змушує слухача переживати певні почуття, які автор спробував втілити.
У пісні зазвичай поєднуються поетичні строфи з музикою, що створює атмосферу та підкреслює настрій тексту. Саме завдяки музичному акомпанементу пісня має свою особливу мелодійність та ритміку.
Процес виконання пісні включає кілька основних етапів:
1. Вибір пісні: спочатку слід вибрати пісню зі співучою інтонацією, яка подобається та відповідає тематиці або настрою, які хочете виразити.
2. Знайомство з текстом: необхідно прочитати або прослухати текст пісні, щоб зрозуміти його зміст та настрій. Можна розібрати слова на окремі рядки та строфи, з'ясувати, який почуття передає кожна частина пісні.
3. Вивчення музичного супроводу: треба прослухати або зіграти музичний супровід, щоб освоїти мелодію та ритм пісні. Можна опрацювати ноти або акорди на інструменті.
4. Вправи зі співом: потрібно попрацювати над технікою співу, практикувати вимову слів та правильну інтонацію. Можна виконувати ряд вправ на дихання, голосову апаратуру та виразне виконання.
5. Закріплення пісні: коли вже вивчена текста, мелодія та правильний спів, можна почати практикувати повний виконання пісні. Потрібно звернути увагу на правильний ритм та довжину нот, плавність переходів між окремими фразами.
6. Виразне виконання: під час виконання пісні слід звернути увагу на виразність та емоційну передачу тексту. Можна змінювати гучність голосу, темп, відтворювати настрій та емоцію, яку ви бачите в тексті пісні.
7. Виконання перед публікою: після тренувань рекомендується виступити перед публікою, так як вона допоможе отримати повноцінний досвід виконання пісні та отримати відгуки.
Виконання пісні - це творчий процес, який вимагає від слухача уваги до тексту, музики та емоціонального виразу. Він дозволяє вдуматися в поетичні рядки, відчути їхню силу та почуття, які вони викликають.
Таким чином, виконання ліричного твору зі співучою інтонацією під музичний акомпанемент - це пісня, яка дозволяє поєднати поезію з музикою та виразити почуття та емоції.
В українському романтизмі значним джерелом інс на культуру та мистецтво стало народне життя, його традиції та фольклор. Тому, щоб відповісти на питання, спочатку потрібно з'ясувати, що таке "панівня" і яка вона має роль у романтизмі.
"Панівня" - це приваблива молода жінка, зазвичай високого стану, яка має певний статус та привілеї в суспільстві. Вона виступає символом прекрасного, романтичного та благородного світу, який зачаровує своєю вродою та елегантністю.
Український романтизм - це літературне течія, яка розвивалася у 19 столітті в Україні та мала на меті підтримувати національну свідомість та виховувати почуття патріотизму серед українського населення. В цей період видатні письменники та поети, такі як Тарас Шевченко, Іван Франко та Леся Українка, стали символами українського романтизму.
Однак, панівнею в українському романтизмі була не саме поняття "панівня", а його перетворена форма - "панівниця". Панівниця - це героїня твору, яка зображена в образі волелюбної дівчини, що бореться за свободу та незалежність свого народу. Вона виступає як символ революційної сили та національного відродження.
Один з прикладів панівниці в українському романтизмі можна знайти у поезії Тараса Шевченка. У його поемі "Гайдамаки" головна героїня Зінаїда Косач, бореться проти гноблення та катувань народу. Вона є втіленням сил українського повстання та виступає в героїчній ролі, демонструючи велику силу характеру та вольовість.
Отже, панівниця в українському романтизмі була тим символом жіночої сили, готової боротися за свободу свого народу та його незалежність. Цей образ був важливим для виховання національної свідомості та зміцнення патріотичних почуттів серед українського народу.
П'єса норвезького письменника-драматурга Генріка Ібсєна «Ляльковий дім», можна сказати, є самою відомою із його,творів в нашій країні. Дія п'єси відбувається в другій половині XIX ст. Відображені в ній події спираються на реальні, що мали місце в родині письменниці Лаури Кілер, знайомої Ібсєна.Коли починаєш читати твір, то і благополучний красивий дім, і його мешканці, і їх життя — все це зовсім не здається ляльковим чи вигаданим. Тут кипить життя і вирують справжні пристрасті. Та чим далі заглиблюєшся у вир подій, стаєш свідком непростих родинних відносин, починаєш відчувати і зверхність почуттів, і нещирість стосунків. З добрими намірами Нора вдається до брехні. Чому? Вона хоче до хворому чоловікові, та не хоче турбувати хворого батька, тому за підробленим векселем отримує гроші в банку. Потім, відмовляючи собі в усьому, поступово виплачує борг потай від чоловіка. Мені здається, ця ситуація фальшива і неправильна: якщо чоловік і дружина кохають одне одного, то між ними не має бути секретів. Очевидно, Нора не відчувала щирості в почуттях чоловіка, якщо боялася йому зізнатися. Так і вийшло. Дізнавшись про все, Хельмер, який тільки недавно називав свою жінку пташкою та білочкою, вже називає її злочинницею, що зруйнувала його життя, не зважаючи на те, що Нора старалася для нього. Чому ж він не хоче зрозуміти свою «лялечку»?Бо він завжди ставився до неї як до своєї власності, ляльки, іграшки, і ніколи не вважав її особистістю. Нора пронизливо починає розуміти своє становище — колись вона була лялечкою-донечкою.для тата, тепер вона лялечка-дружина... вона розуміє, що навіть до своїх дітей ставиться, як до ляльок. У кінці п'єси Нора вже перестає бути «лялькою», «соловейком», вона на повний голос говорить про свою людську гідність, про своє право бути людиною. Це несподівано для Торвальда, бо конфлікт благополучно закінчився і «лялечка» має зайняти своє звичайне місце.Дійсно, дім Хельмерів ляльковий, бо він побудований на нещирих стосунках, брехні, непорозумінні. Такі конфлікти Г. Ібсен виніс на Сцену. Письменник не побоявся заговорити про становище жінки в тогочасному суспільстві, про її право на власну точку зору, про її рівні права з чоловіком. Це було зовсім новим для норвезької та й для усієї світової драми. Ібсен почав будувати новий театр, куди глядач мав прийти не відпочивати, а думати. І ще одна особливість Ібсена — він залишає фінал відкритим. Так до кінця й не зрозуміло — то пішла Нора чи ні? Двері тільки причинені й через них видніється дитяча кімната. Можливо, Нору зупинить її материнський обов'язок? Я думаю, автор хотів закликати глядачів до участі в обговоренні проблеми. Хай дискутують, сперечаються, але тільки не помирають духовно, хай не будуть пасивними! Здається, Ібсену це вдалося. Він підняв голос за вільну людину, за те, щоб ніхто не був просто іграшкою, лялькою в чужих руках, щоб суспільство складалося не з «лялькових», а справжніх, міцних осель, де панують кохання і щирість, взаєморозуміння і повага.