Захар Беркут є одним з головних персонажів. Навіть повість названа його іменем.
Цей шанований громадою чоловік мав поважний вік. Було йому дев'яносто років. На своєму довгому життєвому шляху зробив безліч добрих справ, виростив вісім синів.
«Високий зростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин» - так про нього дуже точно говорить автор. Бо не дивлячись на старість, Захар став надійною опорою для односельців. Був розумним, справедливим, благородним. Радо ділився своїм досвідом і знаннями, «навчав кожного, показував і заохочував». Тому односельці рахувалися з його думкою і поважали його, часто зверталися за порадою. Старий Беркут знався на ліках, не одному допоміг у біді.
Захар Беркут не тільки шанував та дотримувався народних традицій, спонукав інших не забувати своє коріння. Тому в годину небезпеки нарівні зі всіма боронить свій край від ворогів.
Автор симпатизує своєму герою. Приділяє багато уваги опису зовнішнього вигляду, рис характеру. Описує дуже детально, як нікого іншого. Зі захопленням розповідає читачеві про його добрі вчинки. Навіть умираючи, Захар Беркут не забув про громаду, а залишив мудрі настанови для своїх односельців, бо вірив, що «життя лиш доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим».
Тарас Григорович ШЕВЧЕНКО – Великий талант: Мислитель, Поет, Художник, Прозаїк, Драматург, відображаючи українське тогочасне і минуле буття, проектував у своїх творах майбуття. Саме за свою життєдіяльність і творчість, патріотичну громадянську позицію, національно-революційні візії він заслужив високоповажних і найвищих для людини титулів: Геній, Пророк, Апостол.
Візії тут розглядаються як ідеї, бачення, логічно-поетична конструкція образу бажаного майбутнього. Подання Т.Г.Шевченком візії України – це позитивна національна енергетика, яка пояснює, створює і розвиває, дає наснагу з його творів – від появи «Кобзаря» (1840 р.) – до утворення Держави – суспільства, для якого характерні, сучасною мовою, Демократія, Справедливість, Воля, Рівність, політична свобода, високий рівень соціально-економічного добробуту, інноваційно-технологічний розвиток та гармонійне співжиття з природою. Державність – це наявність самостійного комплексу суспільних інститутів державної влади (верховенство, нероздільність, єдність, самостійність ДВ – законодавчої, виконавчої, судової), економічної, політичної, правової, культурної системи, що діють на території національної спільноти і забезпечують їй сучасний і майбутній розвиток.
Ще з юнацтва Тарас Шевченко цікавився минувшиною, слухав розповіді про неї, із запалом читав праці з світової історії, але, передусім, його хвилювала історія рідного народу. Він проникливо штудіював 5-ти томну «Історію Малоросії» українського енциклопедиста Миколи Маркевича, праці відомих учених Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша, Олександра і Михайла Лазаревських, Михайла Максимовича, Василя Тарнавського, з якими товаришував, Дмитра Бантиш-Каменського, Осипа Бодянського. Все це формувало у ньому розуміння минувшини і сприяло тому, що його поезію і прозу пронизує не лише вболівання за історичну долю України, а й постійна віра у відродження бувшої Державності України, наявної за часів Київської Русі, Доби козаччини, що оспівано у творах, як і надії на справедливу долю вільної України в майбутньому.
Т.Г.Шевченко жив у час декабристів, які повстали (1825 р.) за нову кращу долю країни. Декабристи пропагували свої ідеї і розраховували на військових, освічених, знатних і багатих людей, ігноруючи навіть дрібну шляхту, тим більше простолюдинів чи селян-кріпаків. Як відомо, вони зазнали поразки. Шевченко негативно ставився до революції панів-аристократів. Він вболівав, передусім, за закріпачене селянство та інші верстви населення, за поневолену Україну загалом. Уже в початкових творах «Тарасова ніч», «Іван Підкова», які ввійшли до його першої збірки «Кобзар» (1840 р.), Шевченко виступає як великий патріот Вітчизни, який добре знає та пам'ятає її героїчну, драматичну історію і тогочасність.
Саму державницьку ідею боротьби козаків із набільшими ворогами України заявлено вже у першому творі на історичну тему, наскрізь пронизану думками про політичну незалежність – «Тарасова ніч». Устами Кобзаря Шевченко стверджує розуміння Гетьманівщини як форми української державності, як національно-ментального світогляду українського народу:
Шевченка найбільше в історії України цікавила Козацька доба, саме боротьба українського народу за становлення своєї незалежної державності. Тому в його поезії і у малярстві особливе місце належить Чигирину – гетьманській столиці. У поемі «Гайдамаки» їй присвячено розділ:
Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали, Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Встали, подивились на той Чигирин, Козацької слави убогих руїн.
Що ви будували, де ви панували! “Гайдамаки . Свято в Чигирині” (1841 р.)
Поема сповнена віри у перомогу козацтва, а словосполучення «І Україна, і Чигирин» символізує саму Державність. Із втратою Чигирина національно-визвольна боротьба українського народу, розпочата під орудою Б.Хмельницького, припинилася. Т.Г.Шевченко вперше написав і обгрунтував думку існування суверенної Української Гетьманівської Держави.
Поміж возами нігде стать: Козацьке панство походжає
Неначе в ірій, налетіло В киреях чорних, як один,
З Смілянщини, з Чигирина Тихенько, ходя, розмовляє
Просте козацтво, старшина, І поглядає на Чигрин.
На певне діло налетіли. “Чигрине, Чигрине” (1844 р.)
Воскресіння України він вбачав у воскресінні козацької нації, про що писав метафорично і навіть містично: козаки встають з могил як «вельможна громада – «всі золоті». Без них вся Україна є мертвим тілом від якого відлетів животворний дух. У візії майбутнього бачив як «мерці за правдою встають» і будив «заснулу Україну».
.
Тарас Шевченко досяг великих вершин словесно-поетичної й живописної творчості. Будучи від природи наділений великою працелюбністю, вільнодумством, доброю удачею, творчим талантом письменника і художника, тонким знання людської душі, акторськими, музичними і виконавськими здібностями, ставши вченим-дослідником – істориком та археологом, академіком, маючи широкий діапазон зацікавлень, він, як людина універсальних здібностей, є рівновеликий світовим геніям.
ответ:Марко Вовчок зображувала у своїх творах не життя селян часів кріпацтва. Окреме місце у її оповіданнях та повістях посідає тема жіночої долі, бо жінки чи не найбільше потерпали від несправедливості і жорстокості оточуючого світу. Героїні оповідань Марка Вовчка постають перед нами багатостраждальними, чутливими і часто зажуреними, проте завжди щирими і чуйними, сильними духом. Письменниця майстерно проникає у саму сутність душі людини, вказуючи нам на ті часто жахливі перетворення, які відбуваються в людині під тиском соціальної несправедливості та особистого горя.
Але Марко Вовчок, створюючи яскраві жіночі образи, змальовує не тільки кріпачок, але й панів і панночок. Характерним образом є панночка з повісті "Інститутка". Прочитавши цю повість, я почув від свого вчителя дуже цікаве питання: "Як ти ставишся до панночки?" Спочатку я, звісно, сповнений обурення від її витівок, почав критикувати і засуджувати її, але вчасно згадав, що нема нічого однозначно доброго чи поганого, і вирішив серйозно порозмірковувати над цим питанням.
Объяснение: