мій улюблений персонаж є героїня твору Мавка вона великодушна, міфологічна істота яка не може вмерти, адже вона, перш за все, лісова істота, яка наділена безсмертям. І хоч, закохавшись, отримує душу, вона житиме вічно, навіть перетворившись у вербу. З цієї верби вийде сопілка, яка буде промовляти до людей, намагаючись змінити їхнє життя.Занапастив свою душу Лукаш, хоч і мав у серці свій «скарб», але був він, мабуть, значно меншим, ніж у Мавки. Ця людина не змогла «дорівнятись» до себе самої. Здається, що її життя було нікому не потрібне. Але ні, він «душу дав» Мавці. А значить, вона буде жити вічно Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться у щось інше, буде мати інші форми, ідеальні чи матеріальні, але не вмре. Це ро-вуміє Мавка, тому що це вона має в серці. І хай ми не побачимо живої Мавки, в нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів — спів сопілки, яким промовляє до нас її душа:
Мати! Хіба є у світі щось прекрасніше, чистіше, святіше? Мати не лише дарує життя, вона віддає дитині всю свою душу, напуває разом із молоком любов'ю до Батьківщини, до людей. Образу матері присвятив свої твори не один митець. Чарівна у своїй святості, постає вона з картин Леонардо да Вінчі, Рафаеля. Святою Марією малює матір у своїх творах Тарас Шевченко. Образ матері, доброї, щедрої на любов і ласку, постає перед нами з творів Олександра Довженка, Василя Симоненка, Бориса Олійника, Андрія Малишка
Андрій Малишко відомий читачу як співець рідної природи, прекрасних почуттів. Але найбільше враження, як на мене, справляють його вірші, присвячені матері: "Пісня", "Не стій, мати, та й коло хати", "Мати", "Балада", "Яблуні" тощо. Найбільш відомим віршем Малишка про матір є "Пісня про рушник", який по праву можна назвати гімном материнству. Цей величний твір увійшов у збірку "Серце моєї матері".
Малишкова поезія є своєрідною сповіддю ліричного героя, що чине з його серця. Автор, згадуючи найріднішу в світі людину, дарує їй ніжні слова: "рідна мати моя", "твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші, блакитні твої". У цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села". Проводжаючи "на зорі" сина у "дорогу далеку", мати, за традицією, "на щастя, на долю" дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишиваний". Рушник з народження супроводжує людину: дівчата дбають про рушники, щоб подружнє життя було щасливим, молодята стають на рушник — знак вірності та кохання, мати вимережує своїй дитині долю...
Краса ніколи не вмирає, особливо духовна краса. Вона перетвориться у щось інше, буде мати інші форми, ідеальні чи матеріальні, але не вмре. Це ро-вуміє Мавка, тому що це вона має в серці. І хай ми не побачимо живої Мавки, в нашій пам’яті назавжди залишиться її чудовий спів — спів сопілки, яким промовляє до нас її душа: