1) Чи таким ви уявляли собі кінець твору та історію Химери лісового озера?
2) Чому Митько вперше назвав свою учительку ботаніки не ботанічкою, а Іриною Семенівною?
3) Як повелися хлопці у складних ситуаціях (коли по озеру пливла голова Химери, коли впізнали голос Васі, коли треба було рятувати втопаючого, коли дізналися, що їх розіграли, налякали)?
4) Який момент у повісті, у розділі ви б назвали найбільш напруженим, або кульмінаційним?
5) За що Митько дякував Васі? А як би ви повелися в подібній ситуації?
6) Характери хлопців Сергія та Митька схожі. А чи не помітили ви якоїсь різниці?
7) Що найбільше привабило вас у повісті, в героях, чому саме?
8) З ким із героїв, вивчених раніше творів української, зарубіжної літератур, могли б подружитися, на вашу думку, Сергій і Митько, чому саме?
9) Чи виникло у вас бажання почитати інші твори Я. Стельмаха?
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.