Іван Нечуй-Левицький — один із найвизначніших українських письменників, автор таких відомих творів з народного життя, як "Микола Джеря" і "Кайдашева сім'я". Ці твори стали неначе чистими перлинами на ґрунті української літератури, виділяються своїм високим художнім рівнем, письменницькою майстерністю.
Уже з перших сторінок повісті "Кайдашева сім'я" читач потрапляє в село Семигори, що знаходиться в яру, який "в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами". В уяві постають під солом'яними стріхами хати, подвір'я, що огороджені невисокими тинами, з димарів ледь помітною змійкою вгору піднімається дим. Нарешті зустріч з героями. Неначе живі стають вони перед очима. Ось Маруся Кайдашиха — гарна господиня, що рано встала і почала готувати сніданок. Кріпаччина висушила її душу, знищила в ній все добре, ніжне, ласкаве, Тепер жадоба до власності керує всіма її вчинками. Вона довгий час працювала в панів, навчилася зневажливо ставитись до бідніших за себе. Саме через це в сім'ї найчастіше виникали сварки.
Тут. же її чоловік Омелько Кайдаш. Він не сидить без діла. Працює по господарству. Його зовнішність і характер мали на собі відбиток важкої праці. Пекучий біль неволі, який залишився в його душі, він намагався залити горілкою. Вона й довела його до загибелі. Стає жаль цього працьовитого, доброго чоловіка, якого згубило пияцтво, безвихідність підневільного життя.
Чим більше заглиблюєшся в текст, тим важче стає на душі. Але чому ж? Та тому, що рідні люди перетворюються на ворогів. Невже так можна ненавидіти найрідніших? І через що? Хіба тут винна лише власність? А де поділися людська совість, повага, милосердя, душевна щедрість? Якими ж принципами керуються герої твору? Постійні сварки за "моє" і "твоє", життя за принципом: "моя хата скраю", думки тільки про себе, а про інших байдуже. Відстоюючи ці принципи, вони готові очі повибивати одне одному. І не тільки у переносному значенні, адже Мотря у сварці за мотовило дійсно вибила свекрусі око. А пригадаємо епізод, коли та ж Мотря полізла на горище, щоб забрати свою курку, і заодно покрала яйця в Мелашки. Лаврін забрав драбину, і "Мотря теліпалася на стіні, наче павук на павутинні". Читаючи повість, ми сміємось. Але сміх цей гіркий. Письменник з такою художньою майстерністю змалював дрібновласницький побут українського села, щоб ми від душі посміялись і разом з тим здригнулися від жаху. Ми ж знаємо, що українці — народ добрий, щедрий, привітний, гостинний. Але стає зрозумілим, що постійні злидні, нестача зробили їх дріб'язковими, виховували жорстокість, злість, бездушність, заздрість.
Характеристика Остапа й Соломії з "Дорогою ціною" Михайла Коцюбинського:
Остап ⇒ це хлопець з войовничим духом. З раннього дитинства він слухав легенди та розповіді про походи предків, і ці оповідки "будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал". Вирісши, хлопець почав прагнути справедливості та рівності між панами та кріпаками. Волелюбному та справедливому Остапу надзвичайно гірко було дивитись, як одні збагачуються, а інші страждають. Тому він вирішив боротися. Жага до вільного життя змушує хлопця тікати, він додає: "Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму... все ж краще на волі, ніж під паном". Тобто Остап - символ волелюбства, мужності, жаги справедливості. Це не просто бездіяльний хлопець, а справжній борець, який не боїться протесту.
Соломія ⇒ дуже жіночна, проте напрочуд сильна духом дівчина. Соломія не згодна коритись обставинам, вона теж цінує волю. До того ж, дівчина вірна своєму коханому. Вирішуючи йти за ним, вона каже:"Пропадай воно все пропадом!..Піду і я світ за очі". Вона сильна фізично, сильна морально: "...все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою..." Це щира, віддана коханому дівчина, яка вірить у те, що щастя можливо здобути власними силами.