13 век в живописной долине, со всех сторон защищенными горами, находилось карпатское село Тухля. В нем был свободолюбивый народ, который никогда не знал ничьей власти. Именно в эти края боярин Тугар Волк, которому все близлежащие земли были дарованы князем Данилой. Чтобы отметить это значимое событие, Тугар со своими друзьями-боярами решил устроить медвежью охоту. Среди проводников вельмож оказался Максим Беркут – сын тухольского старейшины.
На охоту отправилась и дочь Волка – невероятно смелая и отважная красавица Мирослава. Провалившись в берлогу, она чуть было не стала жертвой разъяренной медведицы, однако Максиму удалось девушку от верной гибели. Между молодыми людьми вспыхнула искорка взаимного чувства.
Тугар Волк был недоволен тем, что дочери обязан простому мужику – смерду. Максим, не догадываясь о мыслях боярина, пригласил его на «копу» – общественный сход, на котором местные жители во главе с его отцом планировали решить все насущные вопросы. Тут же он попросил у Волка руки Мирославы, но в ответ получил гневный отказ.
Прибыв на вече со своей дружиной, Тугар Волк узнал от Захара Беркута – всеми уважаемого девяностолетнего старика, что тухольцы не согласны признать власть князя. Чтобы напугать их, боярин стал рассказывать о страшной жестокости монголо-татар, от которых может защитить лишь княжеское войско. Один из тухольцев надерзил Волку, и тот сразу же убил его. Общество поставило боярину условие – в течение трех дней навсегда покинуть Тухлю.
Мирослава случайно узнала, что ее отец – предатель, состоящий в сговоре с монголами. Он планировал отомстить свободолюбивым тухольцам, направив на них монгольские отряды. Возмущенная низостью отца, девушка поспешила в Тухлю, чтобы предупредить местных жителей о грозящей им опасности. Однако она не успела – Тугар с монголами уже напал на мирную общину. В этой битве многие тухольцы были убиты, а Максим оказался в плену.
С Мирославы Максим передал отцу свой план общины. Он предложил жителям спрятать свое добро в укромном месте, перегородить спускающуюся с гор реку и впустить врагов в долину. Захар Беркут сделал все так, как сказал сын, и вскоре монголы во главе с Тугаром оказались в смертельной ловушке – долина быстро заполнилась водой, и вражеское войско было уничтожено.
Перед смертью старик Захар Беркут успел благословить Максима и Мирославу и произнести мудрые слова о том, что только в единстве заключена сила народа.
Объяснение:
пісенна творчість андрія малишка.
усього життя а. малишко натхненно працював як пісняр. музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як п. козицький, м. вериківський, д. майборода, а. штогаренко, с, козак, о. білаш. чимало творів ще за його життя стали народними піснями: "ми підем, де трави похилі", "рідна мати моя", "білі каштани", "стежина", "пісня про рушник" та інші. улюбленою у народі стала пісня "цвітуть осінні, тихі небеса", (музика о. білаша).
пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії а. малишка. його поетичне мислення завжди було взаємозв'язане з елементами народно-пісенної поетики. це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти а. малишка.
кращим твором пісенної спадщини поета с пісня "ранки солов'їні". ліричний герой пісні згадує ніжне кохання, яке впродовж життя тривожить душу і не забувається. закохані розійшлися в житті, але в серці живе надія на зустріч. надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. побудований па паралелізмі, він викликає чимало асоціацій. київ із квітучими каштанами й неспокійною дніпровською хвилею — це сама молодість.
душу і серце ліричного героя пісні "ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він зустрів в "краю придніпровськім". до коханої ліричний герой звертається найніжнішимн словами, порівнює її із "золотою веселкою", яку обов'язково називає "моя".
до кінофільму "літа молодії" була написана "пісня про рушник" (1959), яка давно вже стала народною. у цій пісні материнська любов помножена поетом на всі найніжніші почуття українських матерів, які "ночей не доспали", вчили своїх синів любити отчий край, тому не раз водили їх у "поля край села" (до речі, факт біографічний). випроводжаючи сина "на зорі" у "дорогу далеку", "на щастя, на долю", за традицією, мати дає йому найцінніший подарунок — "рушник вишива-ний". побажання матері синові передано дуже тонко, це побажання добра в невідомім краю:
ліричний образ матері створює поет за епітетів. усмішка у матері — незрадлива, ласкава. її очі — засмучені, хороші, блакитні. любов материнська— вірна.
буквально за 8 днів до смерті а. малишко написав свою лебедину пісню — "чому, сказати, й сам не ", — яка живе в народі під назвою "стежина". музику до неї створив пл. майборода. образ стежини, виведений у вірші а. малишка, наштовхує читача на роздуми про свою власну життєву дорогу. як пройшов її? чи не доводилося ходити манівцями, зійшовши із власної стежини, що починається "біля воріт" рідного дому? людське життя — ланцюг подій, що заставляє рухатися, йти вперед. тому стежині "нема кінця", як "й повороту теж нема".
у пісенній спадщині а. малишка є кілька "колискових", а також поетичні обробки народних пісень. він написав лібрето до опери "молода гвардія". у своїй книзі "думки про поезію" він писав: "для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона посестра життя, порадник, і вірний друг, і суворий суддя. людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати".
н7к7ашемднгмдмлйы1дчцмярымялвй